Розділ 42. Зустріч з минулим

Я бачив, як її розсмішило моє запитання. Тому зітхнув з полегшенням - ще б могла образитись. Наїра хотіла щось запитати, але за одним із столиків почали гучно сперечатись, та так що я вуха прижав від шуму. Найманка теж скривилась.

- Це не те місце, де можна поговорити, давай краще піднімемось в мою кімнату.

Попросивши корчмаря занести принести ще їжі і напоїв, ми піднялись до наверх. Заздрісні погляди обпалювали мені спину, хоча чого вони, могли і самі до жінки підсісти.

В кімнаті тільки ліжко, а в кутку, скинуте на підлогу спорядження. Лук, короткі кинджали, легка шкіряна броня та ще щось закрите чохлом – якась зброя?

Розмовляли ми до самого вечора під їжу і пиво. Наїрі потрібно було робити паузи, щоб не сильно турбувати горло. Вона розповіла, що її поранення якраз з аномального лісу, який досліджували найманці. А виною всьому мутовані рослини і дерева – вони полювали виключно на людей, ігноруючи тварин. Раду Намії це зацікавило, особливо враховуючи те, що в таких місцях часто з’являються нові ресурси. Чи навіть монстри самі стають ресурсами.

Наїра ж була вільним розвідником, маючи партнерку зі свого селища. Вони прокладали шлях вперед, помічаючи все небезпечне – пару днів все йшло спокійно і Наїра розслабилась. Але як відомо навіть мисливець може стати жертвою. На одній з вилазок, вони потрапили в пастку живих рослин. Я одразу пригадав свій минулий досвід, як мене з Сайлою чуть не зжерли, проте в найманки було все набагато гірше.

Її напарницю одразу вбили плювком кислоти. Те що Наїра змогла побачити смерть товаришки врятувала їй життя – вона вчасно ухилилася від нового плювка. Але обличчя і плече все ж зачепило. Потім була гонка зі смертю за спиною. Жінка сама не пам’ятає, як добралася в табір намійців, де їй надали першу допомогу. Проте дізнавшись про участь розвідників зіллям ніхто не хотів ділитися, а у Наїри не було таких грошей чи зв’язків, щоб дістати ліки.

- Зараз не допоможе? – з сумом промовив я, вдивляючись в понівечене обличчя жінки.

- Ні, занадто пізно.

Я розумів це. Все ж таки, коли тіло зажило тільки вища магія зможе допомогти його відновити. Та ціна на такі послуги… величезна. Саме тому багато загонів найманців стараються при собі мати мага, алхіміка чи священника.

Наїра відвернулась від мене, прикриваючи пошкоджену частину обличчя. Обережно взяв її за підборіддя, повернувши до себе. Навіть з недоліками – гарненька. Особливо очі, які горіли бажанням жити. Про що я їй прямо сказав. На самому цікавому нас нечемно перебив стук в двері:

- Вода готова! – рознісся дзвінкий голос хлопчика на побігеньках.

Я пішов на митися, та мене застало зненацька запитання:

- Я можу з тобою?

- Чому б і ні.

І чого вона почервоніла та відводить очі, якщо сама запитала? Кімната з великою діжкою була на першому поверсі і що зручно не треба проходити через хол, бо спуск з іншої сторони. Але це тобі не сучасна ванна чи хоча б сауна. Просто діжка наповнена водою, мочалка з сіна та тканини, а також подоба мила.

Я одразу роздягнувся і поліз у воду – очищення Гури це добре, але я досі відчував себе брудним. До речі, щодо духа. Подумки відправив її на полювання. Сумніваюсь, що найближчим часом на мене хтось нападе. А те сьогоднішня засідка… унікальна. Я поглянув на свої руки. Вже майже зажили, навіть пальці на ногах ціленькі – це точно не через зілля. Глянув свій хвіст, на диво, ніяких ушкоджень, можливо через те, що я на одних інстинктах обернув його навколо себе.

- Чого чекаєш? – спитав найманку, не дивлячись в її сторону. Якщо вона від одних слів так соромиться, то що казати про погляди.

- Я… я ще невпевнена…

- В чому?

- Що ти захочеш на мене дивитися…

Оце їй вдарило по самооцінці через кислотні опіки. Я прикрив очі, розслабляючись. Не думаю, що тут допоможуть мої слова, це її бар’єр який вона повинна сама подолати. Але я в змозі зробити так, щоб їй було комфортніше зі мною. Почувся шелест одягу, а потім легкий сплеск води і я відчув тепло її тіла – в діжку максимум двоє людей влазили.

Мені не треба було бачити, щоб розуміти де вона сидить і як себе почуває. Підібгані ноги, прикриті груди та боком до мене, щоб я опік не побачив – соромиться. Але в той ж час серцебиття та температура тіла видає її з головою. А мені ж… важко було втриматися.

Почалося все в воді: ласки та поцілунки. А продовжилось вже в кімнаті, де я зробив все можливе, щоб Наїра зрозуміла, що ще бажана та чарівна жінка.

Прокинувся посеред ночі – сну, як не було. Найманка мирно спала, проте як тільки я встав вона одразу розплющила очі, а рука потягнулася під подушку, де колись лежав кинджал. Але раніше прийшлося його прибрати, щоб не поранитись.

- Що ти плануєш далі робити? – моє питання порушило тишу.

- Не знаю, - вона замовкла і задумливо провела по щоці. Проте подивившись на мене, посміхнулась, все ж таки їй стало краще. – Думала піти в Ламар, пошукати цілителя. Та сенс в цьому… в мене грошей немає.

- Є варіант, - я почав одягатися, бо спати знову не хотів. – Я збираю своїх людей у Варіса, знаєш де? – Наїра кивнула, і обхопив руками коліна, очікувала продовження. – Там буде священик, можливо він зможе тобі допомогти.