Розділ 40. Світло і пітьма

Моєму здивуванню не було краю. Тільки побачивши Сайлу, стражники витягнулись і найстарший з них підійшов до дівчини, вклонившись та почав тихо розпитувати, що трапилось. Поки командир розпитував подробиці, підлеглі кинулись до поранених розбійників, обшукуючи їх та надаючи медичну допомогу. Дія магії скоро закінчиться і вони просто стечуть кров’ю.

Про всяк випадок я теж витягнув медальйон на видне місце і став позаду Сайли. Стражник тільки кинув на мене погляд та зосередився на магесі. Мда, будь я тут сам, мене б просто так не проігнорували.

За десять хвилин ми дізналися тільки те, що це звичайна вулична банда, яка підробляє дрібними замовленнями. В них був мій портрет без якихось написів. І портрет Сайли. Я подивився на бандитів з великим бажанням поставити на них мітку і отримати всю інформацію. Але не можна…

Після того як я пояснив що відбувалось нас відпустили. Серйозно, так просто? Махнувши на це рукою, я пішов до Кайла, і так вже пів дня витратили, а я ще не знайшов де залишитися на ніч. Сайла поспішила за мною, після того, як показала напис на дощечці стражнику. Щось додала чи попросила? Байдуже.

Гільдія зустріла нас шумом і гамором. Полудень – хто здає завдання, хто їх приймає, а хто просто побазікати прийшов. Але це на першому поверсі де була дошка завдань і відповідальні за них робітники. А ось перед підйомом на другий поверх, мене затримали і спитали ціль візиту. Подумалось, що не пропустять бо ніде я не записаний, проте жіночка, яка це питала, дізнавшись моє ім’я - одразу нас пропустила. Вночі легше було сюди попасти…

У Кайла в цей час були відвідувачі, тому я сів на лавку в коридорі в очікуванні своєї черги, а Сайла привалилася поряд. Клерки гільдії снували по кабінетам не звертаючи на нас ніякої уваги. З здивуванням побачив біганину серед них, бо хтось носив папери чи ящики з сувоями, дехто і людей супроводжував по потрібним кабінетам. Навіть до Кайла зайшли пару разів.

Оце метушня.

Я намагався виловити щось корисне з розмов, але дізнався тільки, що голова гільдії повернеться через п’ять днів. За час очікування дівчина задрімала, спершись головою на моє плече. Їй навіть шум не заважав. Проте прийшлося її розштовхати, коли почув як виходить відвідувач. Якийсь поважний пан тільки кинув на нас зневажливий погляд, щось фиркнувши. Та і йди собі…

- Лазар, заходь, - гукнув Кайл, через привідчинені двері. Коли я зайшов, він був червоний від емоцій які його розпирали. Я запитально подивився на нього. - Дістали вже викручувати руки, щоб я нарешті прийняв чиюсь сторону. Ти з чимось конкретним до мене?

Я просто поклав листи з перепискою перед ним. Думаю, сам розбереться. Чекати довелося недовго, хлопець декілька разів перечитав і з кожним разом він хмурився ще більше.

- Чого ти хочеш від мене? - відклавши листи, спитав Кайл.

- Позбавитися Веланда, - я був здивований. Невже, він не розуміє наскільки це важливий доказ. Сайла лиш сіпнулася на моїх словах, проте не вмішувалась.

Кайл мовчав, свердлячи мене поглядом, так тривало хвилину, поки я очікував його відповіді. Заплющивши очі, заступник голови наче обітницю почав зачитувати:

- Гільдія не приймає чию-небудь сторону. Нейтралітет гільдії непорушний, через те, що це може призвести до падіння Намії, як країни, - він подивився на мене, очікуючи, що я зрозумію сказане. Але я не розумів. - Я не можу щось зробити з цими документами, бо тоді встану на чиюсь сторону.

- Він ж погрожував вам і ви будете мовчати?

- Ні, вирішувати це по своєму. Як ГІЛЬДІЯ!

Останнє слово Кайл виділив наче це означало більше, ніж людське життя. Не знаю, як ці питання вирішує гільдія, та не думаю, що це буде швидко. Я розчаровано дивився на хлопця, не знаючи що робити далі. Піти до Корага? Думаю, там буде теж саме. Вбити Веланда самому? Ще невідомо скільки його чекати. Та і затавровані люди є…

Важко зітхнув. Не такої розв’язки я очікував.

- Покажи це краще її сім’ї.

Сайла, яка до цього тихо спостерігала за нами, зацікавлено підняла вушка. Я кивнув їй на листи, і дівчина одразу підхопила їх, вчитуючись. Їй вистачило одного погляду, щоб написати на дощечці:

«Треба показати це батьку!»

Я скривився. Схоже залишився останній варіант, про який я навіть думати не хотів.

- Ходімо.

Коли ми встали і я зробив крок на вихід, Кайл несподівано спитав:

- Ходять чутки, що охорона фірма Веланда щось не поділила і працівники там порізали один одного. А зараз набирають нових людей. Ти не був замішаний у цьому?

Я б міг йому розповісти правду, проте моє роздратування і розчарування на нього ніяк не проходило.

- Продовжуй зберігати нейтралітет, друже. І бережи себе.

Сайла з листами вже очікувала мене на вулиці, нетерпляче тупцюючи на місці. Я посміхнувся, бо вона нагадувала мені маленьку тваринку. Білу і пухнасту. Але ми не встигли й квартал пройти, як нас перехопив юний паладин, який захекався від біготні. Знайшов все ж таки.

- Нарешті! - хлопець це вигукнув з роздратуванням. І тільки набирав оборотів. - Півміста оббігав! Як можна було не почекати…

- Що сказав Лукіс? - я перебив його, бо вислухувати щось в свою адресу не хотілось.