Розділ 38. Друг

Скільки б часу не минуло, а гільдія ніяк не змінювалась. Пошарпана від чобіт найманців підлога, потріскані стіни, які іноді оновлювали і величезна кількість дверей. Мій шлях ж лежав на другий поверх у найдальший кабінет. Не дивлячись на мою обережність і кошачу ходу, кожен крок по сходам видав скрип наче в якомусь дешевому горорі. Можливо, це один із способів попередити власників кабінету про гостей. Чи просто старі сходи.

Минув майже рік, коли я вперше йшов цим коридором, щоб зареєструватись найманцем. Тоді все було так… хвилююче і незнайоме. Скільки ж всього відбулося, що мені навіть важко згадати перші півроку. Та й що казати, останній місяць був таким насиченим, наче цілий рік пройшов.

На другому поверсі тільки в одному кабінеті горіло світло. Я посміхнувся, прямо відчуття дежавю. Але на цей раз не було завалів з коробок, сувоїв, книг і інших предметів. Охайний кабінет зі стелажами уздовж стін, столом в центрі і двома кріслами для відвідувачів. Я навіть помітив величезну карту континенту, яка висіла на стіні і мала помітки. Сам ж власник кабінету корпів над документом не звертаючи на мене ніякої уваги.

Я присів в крісло і погляд спочатку зачепився за табличку на столі: «Заступник голови гільдії Кайл Морре». О це так підвищили, так підвищили. А раніше він був куратором новачків, хоча зі мною тільки він постійно спілкувався, я й інших працівників гільдії не особо знаю.

Як ж все змінилось, спочатку Дерод з простого вартового до сотника, тепер Кайл – цікаво б було послухати про їх життя та думаю, це буде одноманітно. Та й що казати, я сам змінився. І не факт, що на кращу сторону.

Кайл продовжував займатися своїми справами, я ж не квапився. Попереду в мене ціла ніч. А хлопець то змінився. Молоде обличчя погрубішало, навіть погляд став більш стальним, але втома звідти нікуди не ділась. Ще й синці під очима. Схоже, він важко працював, щоб отримати свою посаду.

- А ти змінився, - вирвалось в мене, бо я все більше помічав різницю з минулим Кайлом.

- Йоб!.. – заступник голови підскочив, майже перевертаючи стіл. З подивом я побачив направлений на мене арбалет. – Лазарю! – цей крик був наповнений здивуванням, полегшенням і радістю. – Прийшов все ж таки!

- І я радий тебе бачити, тільки опусти арбалет.

Я кивнув на зброю в його руках. Мені не було страшно, бо я рефлекторно поставив щит темряви, і можливо встигну ухилитися від пострілу. Проте не хотілося б щоб Кайл випадково натиснув на гачок.

- Ой, - хлопець поставив арбалет на стіл і поліз в поличку стола. – Чаю хочеш? – але моєї відповіді не потребувалось, баняк вже дістали на стіл. - Знаєш, коли зі мною зв’язались, щоб передати повідомлення від тебе, я навіть не повірив. А потім прийшов указ зверху розрахувати тебе та поновити медальйон найманця. Ти б знав, як мені прийшлось виборювати твої гроші…

Я з посмішкою слухав монолог Кайла, який розповідав про все, поки мене не було. Про те, як попередив Сайлу, про справи гільдії, навіть про зміни в медальйонах, бо з’явились люди, які по своїй силі перевершували звичайний загін. І я як раз потрапляв під цю категорію. Під час розмови, заступник голови поклав переді мною мішечок з десятком золотих та новий медальйон, срібний. На ньому була зображена зоряна ніч і меч, який пронизує одну із зірок. Хоча раніше це була проста бронзова бляха з гербом Намії.

- Подобається? – я кивнув і Кайл розплився в посмішці. – Для тебе треба було придумати унікальний вигляд, але оскільки ти знову кудись пропадеш, я взяв на себе сміливість і зробив все завчасно.

- Дякую, що я заборгував?

- Два золотих я вже відрахував з твоїх грошей, - я аж сіпнувся, почувши суму. Та за два золотих можна місяць прожити! – Ага-ага, дорого, проте подивись на цю ювелірну роботу. Та й магічна прив’язка багато чого вартує.

Прислухався до медальйона. Посвідчення особи за допомогою магії, стандартний набір з сигналами про здобич, допомогу і тому подібне, а ще прошитий зв’язок на невеликі відстані. І на додачу прив’язка до гільдії Ламару – тепер у відділення гільдії я зможу відправити повідомлення звідки завгодно. Але були й мінуси: маячок на відслідковування.

- Якщо наповниш маною і прив’яжеш до себе, зможеш відключити маячок. Але не вийдеш на зв’язок протягом місяця, тебе будуть вважати мертвим. І знову прийдеться платити. – Кайл став максимально серйозним і поклав переді мною документ. – Підписати треба маною.

Я вчитався в угоду. В цілому, для мене нічого нового: обробка моїх даних, слідкування за мною і те, що казав мені Кайл. Щось поганого не бачив, оскільки гільдія давала великий список пільг для найманця мого рангу, ще й могла вступитися за мене у випадку любих конфліктів.

Окремо йшло про те, що люди мого рангу могли бути як частиною якогось загону, так і одинаками. А складність завдань варіюється від навичок і досвіду людини.

Вливши ману в договорів, а потім в медальйон, я одразу вимкнув маячок. Потім більш детально подивлюсь. А коли ховав нове посвідчення, згадав про лист від капітана. Передавши його Кайлу, той швиденько прочитав вміст листа і викинув його.

- Не звертай увагу, - хлопець відповів на мій запитальний погляд. - Гільдійські проблеми.

Раз розповідати не хоче, то і влазити в це не буду.

- Від загону Химери не було якихось звісток?