Розділ 34. Теоретичне навчання

Купались ми разом. Я накинув рушник на таз, щоб не бентежити жіночку, а вона накрутила навколо грудей чи то простирадло, чи то великий рушник, й так, щоб прикрити стегна. Але перед цим, я оглянув її спину і не помітив запалення, ще й рана стала менше - дуже добре. Коли ми сіли один біля одного на сходинці, Серафима, як зазвичай, поклала голову мені на плече, обійнявши руку. Я ж прийнявся розбиратись з її маною, бо навіть звичайна циркуляція покращувала стан магеси.

Щоб якось вбити час, розповів про «Випад» гравців і свої відчуття від цієї навички. І чи можу я таке використати. Серафима похитала головою.

- Тобі не вистачає аспекту простору. Ти ж використовував щось пов’язане з тінню? - бачачи, що я не до кінця розумію про що мова, вона додала: - Коли врятував мене. Краще в цьому напрямку розвивайся.

Ось тепер я зрозумів про що мова. Насправді, якщо б не сильне фізичне виснаження, я б постійно користувався цією навичкою. Проте, в минулих боях зрозумів деякі принципи тіньового простору. Треба тільки практикуватись.

Далі вона розповіла про закони порталів й міжвимірів та їх вплив на навколишнє середовище. А також на людей. Частково, я про це знав, оскільки був вже у вивороті простору, коли переміщався між проколами. Саме так це назвала магеса. Як вона пояснила - мені дуже сильно пощастило, що це був верхній шар вивороту, бо на глибших водились істоти страшніше, ніж ті, що я бачив за своє життя. Ще й зміг вижити зі звичайним магічним щитом, а на інших рівнях це не допоможе.

- Йдемо, - я підняв жіночку на руки, оскільки вона почала куняти.

Як тільки вилізли з води, вона щось сонливо пробурмотіла і вся волога з нас зникла. Я ледь зміг відчути сплеск мани. Здивовано подивився на магесу, вона мене кожен раз вражала своєю магією. То обпалені пальці, то меблі не звідки, а тепер ось це - прибирання зайвої води. Хоча рушники та хутро залишись вологими.

Так як Серафима майже заснула в мене в руках, я закинув речі в тінь і направився до табору. Ноги можна й так витерти. Холодно не було, моє тіло виділяло величезну кількість тепла, я навіть бачив як наді мною піднімається пара.

В печері горіло вогнище, що мене здивувало, проте від Гури прийшла картинка того, як вона розпалила багаття, знаючи, що ми все одно повернемося на ночівлю. Подякувавши, обережно поклав красуню на ковдри та вкрив, щоб не замерзла. Діставши одяг, залишив його біля жіночки, а сам ж вдягнувшись, вийшов на вулицю. Через постійну працю з маною, енергії в тілі було через край, тому хотілося рухатись.

Перед тим, як приступити до активних рухів, розчесав хвіст та вуха. Краще це зробити одразу, ніж потім. А тоді вже приступив до тренування. Щоб не шуміти, займався сам, без Гури. І без магії, бо еманації Серафима точно відчує. Випади, блоки, зміна основної руки для бою, ухилення - в хід все йшло, що забито в моє тіло та мозок.

Поки тренувався, Гура досліджувала навколишні території, інколи присилаючи мені щось цікавеньке. Наприклад: дивну чи то печеру, чи то яму в декількох кілометрів від нас, яку не помічав раніше. Я попросив тінь кинути туди якийсь камінь, проте навіть з її відчуттями не зрозумів глибину. Дивно, я думав, знайдуться якісь ще монстри, та тут було досить спокійно. В голові засіла думка, що я про щось забув, проте згадати не зміг.

Коли повністю стемніло, вирішив закінчувати тренування та так й завмер. З діри знайденої раніше, почали вилазити живі істоти. Один.. шість… п’ятнадцять… сорок… і кількість тільки зростала, зупинившись десь на двох сотнях.

Звідки їх стільки?! І хто вони такі?! Відповідь отримав швидко, Гура вже була на місці, демонструючи мені натовп троглодитів, які займались якимось своїми дивними справами. Дурень, як же я міг забути! Де один троглодит, там і їх лігво. Схоже, ті хто напав на карету, були загоном мисливців, а після того, як вони не повернулись, інші сполошились і зібрались гуртом, щоб знищити кривдника. Тому і поряд інших монстрів не було, навіть дрібних - ці потвори, як і гулі, конкуренції не терплять.

Я відчував ці дві сотні монстрів і тремтів. Але не від страху, а бажання битви. Хотілося випробувати свої нові сили в реальному бою, проте… була та, кого необхідно захищати.

Кинув погляд на вхід в печеру і наткнувся на вивчаючий погляд Серафими. Коли вона?..

- Йди, - вона кивнула в сторону монстрів. - Я сама за себе можу постояти.

Я ще вагався, все ж таки, гордість магеси інколи перебивала здоровий глузд.

- Вони нам не дадуть спокійно жити, тому знищ їх, - магеса клацнула пальцями і я ледь встиг спіймати своє спорядження. - Тільки… будь обережним.

Сказавши це, Серафима швиденько зникла в печері. Озброївшись, я злегка вклонився, тихо проговорив:

- Як бажає моя пані.

І кинувся в бік монстрів. Охота почалась!

Щоб не перейматися за безпеку магеси, поставив Гурі завдання  вбивати всіх, хто почне втікати. Але в бій без необхідності на те не вмішуватись.

Набравши велику швидкість, пірнув в тіньовий підпростір, стрибок і я, наче болт з арбалету, вриваюся в натовп троглодитів. Щит допоміг запобігти пошкодженням, хоча моє тіло було настільки міцним, що зустрічного монстра просто відкинуло від мене зламаною лялькою. Не зупиняючись, запустив полум’я на найближчого троглодита, вливаючи в закляття багацько мани. Спалахнуло так, що навіть я шарахнувся назад. А монстри, які чутливі до мани, так взагалі почали тікати і давити один одного. Чим зробили собі ще гірше.