Розділ 32. Друг, ворог чи…

- Я тебе попереджаю одразу: будь яка агресія – помреш.

Це перше, що я сказав незнайомці, коли вона пробудилась. Нічого не відповідаючи, магеса тільки кивнула, продовжуючи дивитися за мною. Я ж мурликаючи помішував бульйон, бо сухпайками сильно не побалуєш себе. Тим паче все приладдя було в мене з собою, а чого не вистачало можна було забрати з речей солдатів. Та і якось виходило останнім часом: не купляти щось нове, а забирати у ворогів.

За час поки жіночка поверталася з того світу, я зробив невеличкий табір. Поставив простий намет і переніс деякі речі на пагорб. Ще й декілька каменів отримав з троглодитів, а самі трупи спалив, щоб нікого не приманили. Людей також спалив, а їх спорядження закинув в карету - пригодиться потім. Магесу ж поклав під намет на знайдені ковдри і накрив плащем. Завдяки Гурі вдалося обережно відчистити її тіло та одяг від крові, хоча монстрику це взагалі не сподобалось. Проте краще так, ніж я її роздягну і тим самим ображу.

Скуштувавши бульйон, я задовільно кивнув і налив в тарілку. Присунившись ближче до незнайомки, присів біля неї.

- Рухатись можеш? – кивок. – А їсти? – ще один. Вона що думає, що розмова це вид агресії? – А говорити?

- Я не можу повірити, що це зі мною відбувається…

- Ну ось, навіщо ховати такий чарівний голос, панночка, - судячи з погляду, мої слова її здивували. – Спробуй поїсти. Потім потрібно оглянути твою рану.

Магеса спробувала піднятись, проте одразу скривилась від болю. Поклавши в сторону тарілку, я підтримав дівчину, допомагаючи їй сісти. Весь час вона не зводила з мене погляд, наче щось вивчала.

- Досить любуватися, їж.

Посмішка не сходила з мого обличчя. Не впевнений чому, але мій настрій одразу ж піднявся, після того, як врятував магесу. Та і виглядала вона чарівно, що тільки підтримувало хороший настрій. Хоча паралельно я готовий був в любий момент відбити будь яку атаку, бо обсяг її мани не давав розслабитися ні на секунду.

Тарілку тримати вона змогла, так що не прийшлося кормити з ложечки. Набравши і собі порцію, присів біля вогнища. Нічний перекус проходив мовчки. Так як магеса прокинулась, я думав, що потрібно змінити нашу дислокацію, бо дуже близько до дороги. А також далеко від води. І так Гуру відправляю з казанком до найближчого струмка. Про вовка промовка… як раз відчув присутність духа.

- Дякую, постав замість котла.

Гура обережно змінила казанки. Врятована жіночка примружившись дивилась на це. Хоч не боялась. Після того, як поїв, Гура підлізла під руку просячи ласки. Чухаючи монстрика, я промовив:

- До речі, я Лазар, а це Гура.

- Серафима.

- Доїла? – питання було зайвим, бо магеса відклала тарілку у сторону. – Потрібно оглянути твою спину.

Не соромлячись, Серафима припустила плаття, повертаючись до мене спиною. Черпнувши теплої води, я взяв рушники і обережно протер навколо порізу. Наче запалення немає, та і бордова плівка затверділа, дозволяючи не боятися за розкриття рани. Протираючи магесу, я зрозумів, що її тіло буквально розпирає від мани. І схоже цієї мани стало ще більше ніж при першій зустрічі. А минуло всього декілька годин.

«Убий. Убий. Убий. Убий. Убий…» - десь на краю свідомості, я чув позабутий шепіт, який розпалював ненависть до Серафими. Але зараз тільки відмахнувся від нього.

Збиваючи з думок, помітив, як плечі жінки тряслися від холоду, все ж таки, вечірнє плаття не дуже підходить для нічних посиденьок весною.

- Все добре, накрийся. В тебе залишився ще якийсь нормальний одяг? – це мене турбувало, бо коли рився в кареті, я бачив лише одні вечірні сукні. Нічого комфортного чи теплого.

- Чому ти мені допоміг?

Не вкриваючись, Серафима замість відповіді поставила питання. Проте так і не повернувшись до мене лицем.

- Ти ж попросила, - знявши казанок, я залив гарячу воду в чайник, закинувши туди ягоди та трави. – А коли така гарна жінка просить про що-небудь, я допомагаю. Чи мені почулось?

- Але… - вона замовчала, наче підбираючи слова. – Ти відчуваєш це, так?

Усмішка зникла з мого лиця. Відчуття ненависті тільки посилилось з моменту нашого знайомства, але мені не хотілося йти на поводу цього. Якесь божевілля буде маніпулювати мною? Я через це вже проходив.

- Авжеж.

- Тоді як ти стримуєшся?!

Вона подивилася на мене. Її очі знову палали пурпурним полум’ям, брови зведені разом у нерозумінні і губи були стиснуті в тонку смужку. Я бачив ці емоції на лиці, бачив, як вона тремтить від холоду, чекаючи моєї відповіді. Але в той самий час, чи то через інтуїцію, або навички, я відчував фальш від Серафими. Наче переді мною зараз була одна з багатьох масок, яку вона використовувала проти таких, як я. Хоче завоювати довіру?

- Я вже проходив через подібне, - пожавши плечима, повторив я свої думки в голос. Розливши теплий чай по келихам і поставивши біля магеси, наклонився до неї, прошептавши: – І досить цієї гри, хочеш використати - кажи прямо.

Серафима завмерла, навіть переставши дихати. Накинувши їй плащ на плечі, я прийнявся ритися в свої сумці. По ідеї, можна з деякого мого запасного одягу зшити щось нормальне. На бал в цьому не вийдеш, але краще так, ніж мерзнути.