Розділ 31. Дилема

Злякатися я не встиг, накотив спокій і умиротворення. Прийшло розуміння, що таким чином Гура прибере з мене всю кров та бруд. Завдяки еволюції тіло істоти стало вмістилищем порожнечі, схожою на підпростір. І цією порожнечею вона могла творити дивовижні речі...

- Виплюнь його! 

Крик Георгія та різке світло вибило мене з умиротворення, змусивши розплющити очі. І тут на мене чекав новий сюрприз. Я був Гурою, бачив, як вона, відчував те саме, що й вона, і міг переміщатися. Немов екзоскелет з рідного світу. Видимість була круговою, тепер зрозуміло, чому в духа не було очей - йому це й не потрібно. Усе навкруги відображалось, як легким шумом від ехолокатора, що працює на магічних частинках: рябило і миготіло. Але варто було зосередити увагу, як об'єкт ставав чітким до найменших деталей. Розболілася голова від потоку інформації - я не готовий ще до цього. А ще зрозумів, що Гуру дуже дратувала людина з яскравою палицею в руках.

Легке побажання і я ступаю на землю в неприродньо чистому одязі. 

- Заспокойся, - відвів я в бік спис, який був спрямований на мене. - І досить використовувати магію, їй це не подобається.

Гура відкрила мені очі на багато що за коротку мить. Мій зір і магічне чуття пасувало перед круговим баченням покликаної тіні. Відтінки магії і насиченість кольору, давали одразу інформацію про стихію і обсяг мани. Зате побувавши всередині тіні, я усвідомив, куди далі розвиватися.

- Єдиний допоможи, я думав, воно тебе зжерло! - дещо гнівно прокричав пілігрим, але я відчував зменшення мани. - Що це було?

- Подяка, - з посмішкою погладив голову схиленої Гури. - Вона почистила мені одяг.

- А... можна мені?

Я подивився на Георгія, перевів погляд на тінь. Гура, зрозумівши запитання, вискалилася.

- Є невеликий ризик бути поглинутим, але...

- Ні! - пілігрим зробив кілька кроків назад, виставляючи вперед спис.

- Тоді йдемо, може, до темряви встигнемо в таверну.

Однак нікуди ми не встигли, довелося ночувати в лісі. Вибравши найбільш відкриту галявину, розсипали порошок, щоб відлякувати тварин і дрібних монстрів. Готування було на Георгії, як і пошук води. Я ж сів медитувати, потрібно було розібратися у здібностях покликаної істоти. 

Перше на що я звернув увагу - кількість зайнятої мани в ядрі не змінилася. Але ж Гура стала сильнішою, хіба не повинна більше споживати магії? Тінь на це відповіла сама. Її рівень інтелекту зріс, дозволяючи самій контролювати потоки мани. Хоч і початковий обсяг для існування духу черпався з мене. Проте це стало почало працювати як якір, щоб матеріалізуватися в цьому світі. Хм...

Усвідомлення, що прийшло з останньою думкою, змусило серце стукати швидше, немов перед боєм. Ні про яку медитацію не було й мови.

- Лазар? - Георг одразу помітив зміну в моєму обличчі й потягнувся до списа, що лежав поруч із котлом. - Що сталося?

- Думка одна прийшла, - я встав, потягуючись, і зазирнув у казан: м'яса з кашею. Живіт загурчав, адже давно нічого не їв. - Ти знаєш, що істота, яку закликають, займає частину мани в ядрі закликача?

Я не дарма вирішив поділитися думками з пілігримом. Він знав набагато більше, ніж говорить. Коли Георг кивнув, я продовжив:

- А що як зробити таке з людьми? Створити з енергії тіла, зробити якір десь у цьому світі й контролювати їх віддалено.

- Думав про це, - служитель Єдиного був спокійний, немов обдумав це давно. - Однак не можу уявити, як це реалізувати.

- Але недавні люди з іншого світу підтверджують цю можливість. Дякую, - проговорив я, прийнявши тарілку з їжею. - Шкода, що вони самі цього не знають.

- А в тому місці, де ти... з'явився?

- На це і сподіваюся.

Після їжі Георгій влігся, я ж сів медитувати далі, не турбуючись про свою безпеку. Аура Гури відлякувала не гірше найпотужніших бар'єрів. Та й розумність істоти з темряви не залишала шансів тим, хто захотів підійти ближче. За пів ночі, я сам був свідком, як велику павукоподібну тварюку, Гура просто насадила на шипи з темряви. А потім швидко розірвала на частини. Сумніваюся, що хтось може нашкодити моїй ручній тіні, якщо тільки вони не мають змоги блокувати всю ману в окрузі.

Коли настала черга пілігрима, не став будити на зміну - сенсу не було. Нехай краще висипається, і завтра візьмемо більший темп. Сам же з чистою душею завалився спати, залишивши захист за Гурою Сновидінь на цей раз не було, та й спав міцно до самого світанку. Немов Гура взяла на себе частину переживань, оберігаючи мій сон. Загалом, десь так і було: коли я прокинувся, мій дух клубочився навколо, повністю поглинувши мене. Піднявшись, зрозумів, що Гура нікуди не пішла, залишившись у моїй тіні й чекаючи подальших дій. Коли я щиро подякував істоті, пролунало задоволене бурчання. Розумність розумністю, але яка ж вона миленька.

Розштовхавши Георгія, швидко вмився і перекусив залишками вчорашньої їжі. Священик бурчав, що його на зміну не розбудили, проте заспокоївся, варто було все пояснити. Однак поквапивши його, знову нарвався на бурчання.

- Рух - життя, старий, давай ворушись! - прокоментував його ліниві збори.

- Заради Єдиного, я не старий! Ось у нас у поході...