Розділ 28. Дух-охоронець і неприємності

Прокинувся я від тріску багаття. Схопившись із лежанки, закрутив головою, бачачи малознайомий ліс. Погляд уткнувся в Георгія, який щось мірно помішував у казанку. А потім помітив величезну постать вовка, який згорнувся клубком недалеко від нас.

- Що сталося?

- Це я маю запитати, - похмуро промовив пілігрим, але все ж таки посміхнувся. - Хоча радий, що з тобою все гаразд.

І з подивом зрозумів, що справді, у мене нічого не боліло, навіть подряпини не залишилося. Встав, покрутився, тіло не нило, але... як же від мене несло. Якийсь кислий і різкий запах. Ще й зелені розводи по всьому обладунку. Виходить, цією гидотою мене лікували, не магією?

- Мені допоміг хранитель, вилікував повністю. Де ми?

- Відійшли на кілька кілометрів убік, тебе дух ніс, - взявши кухоль, Георгій черпнув із казана і підійшов до мене. - Я спочатку подумав, що вбив тебе, за нахабство. Стрибнув, схопив ліанами і все. Але ні, хранитель вказав мені рухатися за ним...

- Вказав? - мені стало цікаво, як.

- Ага, погарчав і мордою в бік лісу показав. Я підхопив речі і за ним. А він тебе прямо в ліанах і ніс. Вже не думав, що колись зустрінуся з божественним духом.

- А ти не зустрічав його?

- Ні, - пілігрим похитав головою, я спробував напій, хм, звичайний чай на травах. - Духоманти вважалися вищою кастою, я ж був із простих бійців.

- Зате зараз осяваєшся світлом і б'єшся з чудовиськами з іншого світу.

- На все воля Єдиного. 

М'яко посміхаючись, відповів Георгій, але мене це не влаштовувало. Судячи з усього, як причепився до мене колишній найманець, подорожувати нам довго, і варто розкрити всі карти.

- То що це було Георг? - чоловік скривився, прикриваючись кухлем, він явно не хотів розповідати. Я ж почав розмірковувати: - Свята магія, непроста, ти не жрець, інакше я б відчув. Навички в зіллєварінні, поверхневе знання в печатках і видах магії. Ще й одразу визначив ворожого жреця. Хто ти, Георгію?

Пілігрим важко зітхнув, присівши на мій лежак. Я повторив за ним, сідаючи поруч. Посиділи, попили чай, дивилися на вогонь, прямо душевні посиденьки. У цій ситуації я чекав. Хоч і від мене несло так, що дихати часом ставало важко. Але розмова була важливішою: якщо Георг не захоче щось розповідати, розійдемося.

- Я не все можу сказати, клятва мовчання, - я розумію кивнув. Є в цьому світі така штука. Розповіси - помреш. - Але моя сила походить із віри Єдиному і застосовувати її творячи зло я не можу. А знання... мене навчали. І не тільки мене.

- Спеціальний підрозділ?

- Так.

- А зі мною чому вплутався? - продовжував допитуватися. 

- З цікавості, - усміхнувся пілігрим, але тут же насупився. - І підозр. Усе-таки незрозумілий жрець, що приходить у селище в глибинці, дуже незвично. Особливо, коли від нього несе смертю і темрявою. А тепер, розумію, що тут не все так просто. 

- На все воля Єдиного?

- Саме так! - здивовано вигукнув Георг, але втиснув голову в плечі, усвідомивши, що міг розбудити вовка. - Невже ти увірував?

- Ні, - я розсміявся. - Але можу розповісти, що відбувається.

Я коротко повідав про свою місію і поділився побоюваннями щодо міжсвітових порталів. Якщо з'являться ще такі жерці, що кличуть інших, то цей світ просто розірве на частини, і ніякий бог не зможеш утримати його в цілісності.

- Хм... а що як так і треба?

Питання пілігрима поставило в глухий кут. З такого погляду я на проблему не дивився. Адже не дарма ж стали виникати стихійні портали, і вже давно. Альфа має псевдорозум і невже потрібні боги, щоб його захистити? Але це все просто роздуми, для початку потрібно дістатися до місця моєї появи. Можливо, я зможу дістати більше інформації. Не просто ж так люди з мого світу змогли проникнути в Альфу.

Відправивши Георгія спати, сам пішов митися і прати обладунки. Сморід дістав уже. Табір дух-охоронець знайшов що треба: поруч невелике озеро, де можна було і води набрати, і ванні процедури провести. Схоже, вовк знав про побічні ефекти своєї цілющої «магії».

До речі, про духів. Прислухався до себе, Гура спала. Передана їй енергія підвела її до нового ступеня еволюції, знання про це знову з'явилися з нізвідки. Та й за відчуттями мої здібності зросли: більший обсяг мани, сильніші заклинання. І все завдяки смерті жреця та його друзів, яких місцевий світ вважав монстрами. Проте не подобалось, що з’явився шепіт, який доводив мене до сказу в минулому. Може, мені здалося…

А ну-ка, боженько, що скажеш?

«???»

Що? Я постукав себе по грудях, але нічого не змінилося. Загрей?

- Твій бог зараз не може відповісти, - шелесткий голос у голові пролунав раптово. Але я навіть не злякався, лише сіпнувся. - Я хочу поговорити з тобою наодинці.

Цей дух настільки сильний? Від розуміння, хутро на загривку стало дибки. Добре, що ми не вороги.

- Не бійся, дитино, я не нашкоджу, - хранитель знову зафиркав, явно потішаючись моїм станом. Але наступні слова були серйозні: - Ті, хто прийшов, і були монстрами. Вони з'явилися з іншого світу, полюючи за новими жертвами.