Розділ 27. Людина планувала...

Піднявшись, розім'яв затерплі ноги. Хлопці спали, Георгій сидів на варті, підтримуючи вогонь. Сівши поруч, поставив питання, яке мене цікавило:

- Можеш мені пояснити. Чому тут такі тихі краї? Зустрінуті мисливці тільки відлякувальним порошком користувались, навіть варту не ставили.

Пілігрим уставився на мене, задумливо стиснувши губи. Немов вирішуючи, говорити чи ні.

- Міла - володарка духів. У перші роки вона очистила місцеву живність, залишивши тільки гулів, оскільки ті не заважали особливо. Та й тримали людей у тонусі.

- Суворо.

- Вона така, - закивав чоловік. - Якщо Мирон - це м'язи, то вона розум і магія. Як я чув, її дух-охоронець бродить цим лісом, винищуючи нечисть.

- Розкажи мені про духів.

Як виявилося, у світі, звідки вони прибули, були такі люди, здатні контролювати ожилі сутності стихій або еманацій - духоманти. І старійшина селища якраз була однією з найсильніших. Думаю, тому Міла відчула Гуру, обізвавши її духом. Священик лише обмовився, що одна з причин, чому їхній рід вигнали - через дії духомантки, але в подробиці не вдавався.

До речі, можливо, та сильна істота, на яку я натрапив у лісі, і була цим духом-охоронцем? Хто знає.

Відправивши Георгія спати, сам залишився на варті, до світанку залишалося кілька годин. У голову полізли думки про Флору, чи дійшло повідомлення? Потім про Сайлу й сестру: як вони поживають? Чи все гаразд. І якщо вухату дитину я скоро зустріну, то сестра...

 Здавалося, що довше я перебував без руху, то більше приходили дурні думки. І часто неприємні. Щоб не забивати свою голову сміттям, піднявся і, взявши в руки меч і баклер, став відпрацьовувати стандартні стійки. Баклер обтяжував ліву руку, змінюючи координацію в бою, тож тренування пішло на користь.

Коли стало світати, розштовхав хлопців, попросив їх набрати води, почистити трофеї і зробити сніданок. Георгія не чіпав - менше за всіх спав. Поки хлопці метушилися, сходив швидко обмитись. Рана зажила, хоча минуло всього нічого часу. Хм, можливо, тому Сила зламалася, оскільки моя регенерація занадто висока для людини. Плюс посилення від останнього бою – і система Загрея не розуміє, як це прорахувати. Цікаво, якщо характеристики виставляє мені бог, то як він оцінює мої можливості? Порівнює з чим? Невже він також був у смертній шкурі…

Після цієї думки, в скронях стрельнуло, а символи на грудях засвітилися. Скривившись, підняв руки вверх. Зрозумів-зрозумів, більше не буду про це думати.

Поки повертався до табору, обдумував втручання Загрея. Все ж таки, на мене він може якось по впливати. Поки не смертельно, але неприємно.

Колишні зброєносці організовано готували сніданок, навіть чайник дістали. Так подивишся і не скажеш, що погані підлітки. Хм… і все ж таки, чому я їх вважаю молодшими за себе? Особливість сприйняття від пережитого досвіду?

Георгій прокинувся, почувши запах їжі. Піднявшись, він очманіло подивився на хлопців, які працюють, і на мене, який спокійно сидить. І знову зробив неправильні висновки. Чи правильні…

- Ти змусив їх працювати!

Фіренці не припинили займатися своїми справами, лише кинули здивований погляд на священика. Що, мені самому віддуватися?

- І?

- Це неправильно!

- І?

- Але ж вони діти!

- І?

Балот, який стояв спиною до Георгія над казанком, посміхнувся, а от Нір зосереджено тер ганчіркою латну броню. Але до цього тьмяний погляд, став виблискувати.

Ще кілька випадів пілігрима я відбивав однотипним запитанням. Справді, він думає можна просто так переконати когось? Прийнявши тарілку з кашею від зброєносця, покликав Ніра за своєю порцією. Під час сніданку Георгій бурчав, але я його сприймав, як фоновий шум, навіть не дратував.

Уже попиваючи трав'яний настій, Георгій серйозно спитав:

- Скількох людей ти можеш взяти під контроль?

Я аж завмер з піднесеним до губ кухлем. Та і хлопці теж по завмирали, дивлячись на мене.

- Навіть не задумувався над цим, хвилину, - я занурився у себе, щоб зрозуміти нову навичку. Поверхнево, то все просто: ставиш печатку і підкоряєш своїй волі. Але якщо вдуматися… - Все складно. Таких, як вони, вже зломлених і без надії на майбутнє - десь двадцять штук.

- Люди не штуки! - одразу вклинився Георгій, та я його проігнорував.

- Але, сильних духом чи тих, хто вже комусь служить від щирого серця… навіть не впевнений.

- Хах! - якось полегшено вигукнув пілігрим.

- Якщо взяти тебе, для прикладу, - все ж таки вирішив доповнити, щоб старий не сильно радів. - Треба буде спочатку зламати, як фізично, так і психологічно, а потім вже пробувати.

- Побійся Єдиного, - Георг відмахнувся від мене і з посмішкою додав: - А то я вже уявив, як ти на кожного ворога ставиш печатку і відправляєш в бій замість себе

- І це мене називають темним?! - вирвалось в мене, бо таке навіть в голову не прийшло, через моральні принципи.

Далі ми сперечались і пили чай, обговорюючи можливість контролю над супротивником і моральною дилемою цього. Я не став вже додавати, що якщо я візьму під контроль максимальну кількість людей, то просто не зможу чаклувати. Не треба їм це знати. Все ж таки, будь який контроль над закляттям навантажує моє ядро магії, яке і так не досконале.