Глава 16

ГЛАВА 16. Резонанс на орбіті

Космічний корабель «Ахерон» занурився у тривожне, в’язке затишшя. Після шаленої евакуації з південного полюса Загреуса, де ми ледве вирвали свої дупи з лап кремнієвого тераформера, палуби орбітальної бази здавалися надто стерильними й тихими. Ми більше не стріляли у воду, як висловився Торвальд, але присмак поразки все ще гірчив на язику.

Я стояв у головній рубці, впершись руками в голографічний стіл. Моя біловолоса альфа-оболонка, яка досі періодично диктувала мені свої гормональні алгоритми, — зараз працювало на межі адреналінового виснаження.

— Артеме, повтори, що ми маємо, — скомандував я своїм глибоким, оксамитовим альтом.

Артем, наш зв'язківець та інженер, втомлено потер очі, кліпаючи на екрани моніторів. — Кеп, дані, які ми зняли з кристалічного лісу та голема, — це суцільний кошмар, — зітхнув він. — Це не живий організм у нашому розумінні й не просто залізяка. Це тераформер на кремнієвій основі. Він переписує планету, підминаючи під себе імунну систему Загреуса. Балістична зброя чи звичайні плазмові пушки його не візьмуть. Нам потрібне його слабке місце — архітектурна вразливість або біологічний код, який змусить цю фабрику асиміляції зжерти саму себе.

Я випрямився, схрестивши руки на грудях. — Самі ми цей ребус не розгадаємо. Нам потрібні мізки. Ті, що залишилися на Землі. Ліаме! — гукнув я голограму представника ідеального майбутнього.

Проекція Ліама виникла перед столом, виглядаючи ще блідішою й наляканішою, ніж зазвичай. — Так, капітане Ворон? — Зв'язуй нас із Землею. Прямий шифрований канал із Радою землі та провідними науковими інститутами. Ми перекидаємо весь масив зібраних даних, сканування фрактальних структур та біоматеріалу. Нехай підключають квантові комп'ютери. Нам потрібна точка дотику, резонансна частота або генетичний маркер цієї гнилі.

— Але ж... затримка сигналу через підпросторові ретранслятори... — заїкнувся Ліам. — Мені начхати на затримку, Ліаме! Роби це зараз, або наступного разу ми роздрукуємо весь наш ковчег і влаштуємо Раді землі такий трансгуманний перехід, що ваші юристи вмиються кров'ю. Рухайся!

Ліам поспішно кивнув, і його проекція зникла, а екрани замиготіли смугами завантаження. Гігабайти чужої, кристалічної смерті полетіли крізь світлові роки на прабатьківщину людства.

Тепер залишалося найважче для будь-якого солдата. Чекати.

Поки вчені на Землі сушили мізки над кремнієвими фракталами, життя на «Ахероні» не зупинилося. Навпаки, воно за вирувало з новою, подекуди занадто палкою силою.

У біореакторах ангара, заповнених червоною рідиною, яку ми з таким боєм вивезли з планети, безперервно гуділи інкубатори. Принтери останнього покоління шар за шаром наносили синто-м'язи, кістки та нервові волокна. Нова хвиля колоністів — точніше, нашої армії вторгнення — друкувалася без упину. Ковпаки капсул періодично піднімалися, випускаючи в стерильний світ бази нових бійців, які проходили жорстку й болючу адаптацію до своїх нових, ідеальних тіл.

Але якщо в інкубаторах панував порядок, то в житлових модулях та тренажерних залах почався справжній хаос. Мої хлопці й дівчата із загону «Тінь» отримали молоді, гормонально вибухонебезпечні оболонки. І якщо я сублімував свій дисонанс у стратегічне планування та лють, то інші знайшли приємніші способи випуску пари.

Особливо гаряче стало в тренувальному секторі №4.

Я йшов коридором, коли почув гуркіт металу і низький, розкотистий сміх Торвальда. Зазирнувши крізь прозорий екран зали для ближнього бою, я зупинився.

На матах розгорталося видовище, варте найкращих бойовиків минулого. Торвальд, наш татуйований рудий гігант, стояв із голим торсом, важко дихаючи, а його шкіра блищала від поту. Навколо нього, мов смертоносна чорна пантера, кружляла Лора — позивний «Кобра». Її нове атлетичне тіло з темною шкірою і коротким чорним волоссям рухалося з такою котячою грацією, що навіть у мене на мить перехопило подих.

— Що, вікінгу, заважкий для нових гормонів? — прошипіла Кобра, єхидно посміхаючись і демонструючи білосніжні зуби.

— Тобі просто щастить, лялечко, — ошкірився Торвальд. — Твоя дупа надто швидко рухається, я не встигаю прицілитися.

Кобра зробила блискавичний випад. Торвальд спробував перехопити її армійським захватом, але Лора, використовуючи перевагу в гнучкості, прослизнула під його масивною рукою, крутнулася і стегнами затиснула його шию в замок, перекидаючи велетня на мати. Вони з гуркотом упали. Кобра опинилася зверху, притиснувши Торвальда своїм тілом до підлоги й важко дихаючи йому прямо в обличчя.

Їхні погляди зустрілися. Жартівлива агресія миттєво випарувалася, поступившись місцем чомусь іншому — густому, первісному, що пахло адреналіном і чистим тваринним потягом. Нові біо-тіла, надруковані за найвищими стандартами, вимагали свого.

Торвальд не став вириватися. Замість цього його величезні долоні лягли на її талію, притискаючи Кобру ще ближче до себе.

— Чудовий захват, Кобро. Але тепер ти в моїй пастці, — пробасив він, і в його очах спалахнув зовсім не бойовий вогонь.

— Заткнися і цілуй, великий хлопче, — прошепотіла вона.

Вони злилися в голодному, палкому поцілунку прямо на брудному маті тренажерного залу. Руки Торвальда безцеремонно блукали по її пружних сідницях, а Кобра кусала його за губу, залишаючи краплі крові, які він ліниво злизував, не розриваючи обіймів. Навколо них ніби тріщало статичне світло від напруги. Шури-мури цієї парочки перетворилися на справжню пожежу, яку ніхто на кораблі вже не намагався приховувати.

Я примружив очі, кашлянув у кулак і переступив поріг зали. — Я, звісно, радий, що бойова підготовка загону «Тінь» на висоті, — мій глибокий жіночий альт змусив їх обох здригнутися.

Кобра неквапливо підвелася з Торвальда, навіть не думаючи ніяковіти. Вона поправила топ і підмігнула мені. — Сублімація, капітане. Все за вашим статутом. Знімаємо стрес перед великою війною. До речі, у вас і правда фігура краща, ніж у мене в цьому житті, розумію Торвальда, який постійно на вас заглядається.