Глава 11

Глава 11. Відступ

Земля під нашими ногами не просто тремтіла. Вона дихала. Глибоко, хрипко, з вібрацією, що віддавалася в самій серцевині кісток. Мій новий, досконалий вестибулярний апарат фіксував кожну мікротріщину, що розповзалася чорним базальтом плато.

Я подивився на екран Артема. Червоні точки злилися в одну суцільну, киплячу масу, яка невідворотно підіймалася вгору. Вони не шукали обхідних шляхів. Вони прогризали камінь, ігноруючи закони фізики та геології. Планета розігрівала свій імунітет до критичної температури, щоб випалити нас, як інфекцію.

Героїзм — це чудова річ для кіно і посмертних епітафій. Але справжній командир знає різницю між сміливістю та самогубством. Битися з тисячами підземних хижаків на їхній території, маючи за спиною трьох бійців і пару пацифістів — це не війна. Це утилізація.

— Відставити мінування! — мій голос прорізав гул, що наростав, мов рев турбіни. — Ми відходимо!

Торвальд, який саме витягав з підсумка магнітну вибухівку, різко обернувся. Його розмальоване рунами обличчя скривилося від розчарування.
— Кеп, ти жартуєш? Ми ж тільки почали! Дай мені підірвати хоча б першу хвилю!

— Ти підірвеш власну дупу, вікінгу! — гаркнув я, підбігаючи до нього. — Їх там мільйони! Земля під нами зараз перетвориться на сито. Ми повертаємося на орбіту.

Кейтлін, яка завмерла біля трапа катера, зблідла ще більше, почувши мої слова.
— Але база... Принтер... Ми не можемо залишити обладнання! Ліам і Глобальна Рада...

— До біса Ліама і його Раду! — я різко повернувся до неї, і моє біле волосся хльоснуло мене по плечах. — Обладнання — це мертвий метал. Його можна замінити. Але я не залишу їм головне.

Я подивився на три гігантські цистерни біореакторів. Вони світилися зсередини багряним світлом. Там, у цій густій, очищеній рідині, плавало майбутнє моїх людей. Сто тисяч життів, які чекали на свої нові оболонки. Якщо місцеві монстри дістануться до цього "бульйону", вони просто повернуть собі свою ж біомасу. Я не збирався віддавати Загреусу наші квитки в життя.

— Артеме! — крикнув я екзобіологу. — Налаштуй директиви андроїдів! Усіх, кого зможеш перехопити. Накажи їм від'єднати центральні контейнери з біомасою і тягнути їх у транспортний човник!

— Переналаштуй їхні алгоритми? Кеп, це займе трішки часу! — Артем уже лихоманково клацав по своєму терміналу.

— Ти ж геній, от і доведи це! У тебе дві хвилини! Торвальде, Кенджі! Формуємо коридор від реакторів до човника. Стріляйте в усе, що вилізе з-під землі. Прикриваємо бляшанки із нашим вантажем.

Еліас, божевільний виживанець із зеленим оком-симбіотом, забився в куток біля трапу катера, хапаючись за голову.
— Ви не встигнете... Вони вже тут... Вони відчувають смак краденої крові! — скиглив він, розгойдуючись із боку в бік.

— Заткни його і втягни в катер, Кейтлін! — скомандував я. — Готуй двигуни до екстреного старту. Щойно ми завантажимо біомасу, рвемо звідси кігті.

Я не чекав, поки вона відповість. Я розвернувся і побіг до реакторів. Моє тіло працювало як бездоганний механізм. Стрибок через силовий кабель, перекат повз штабель ящиків. Жодної задишки. Абсолютна концентрація.

— Є доступ! — радісно заволав Артем по рації. — Я переписав пріоритети для двадцяти роботів! Вони від'єднують капсули!

Величезні сріблясті андроїди, які секунду тому флегматично прокладали проводку, раптом різко змінили траєкторію. Вони кинулися до біореакторів. З гучним шипінням гідравліки три масивні прозорі цистерни, заповнені червоною рідиною, від'єдналися від основних систем. Роботи, як мурахи, підхопили їх на свої маніпулятори і важко, але швидко потягнули до білосніжного транспортного човника.

І в цей момент Загреус завдав удару.

Земля посеред табору просто вибухнула. Чорний камінь розлетівся шрапнеллю, пробиваючи тонкі стіни житлових модулів. З утвореного кратера, в супроводі хмари їдкого, жовтого пилу, вирвалося те, що Еліас назвав «Викорінювачами».

Це були не ті вовки-сколопендри, яких ми бачили вчора. Ці істоти були створені виключно для руйнування. Масивні, як бульдозери, вкриті сірим, схожим на бетон панциром. У них не було очей — лише велетенська, кругла паща, всіяна сотнями обертових зубів, як у прохідного щита для буріння тунелів. З їхніх пащ крапала кислота, яка з шипінням проїдала метал і пластик бази.

Перший Викорінювач вирвався на поверхню прямо під Біо-Принтером. Гігантська машина майбутнього, яка мала б створювати ідеальні тіла, з тріском провалилася в прірву, зібгана наче паперовий стаканчик.

— Вогонь! — закричав я, піднімаючи карабін.

Плазмова гармата Торвальда рявкнула. Білий струмінь вдарив прямо в сліпу морду другого монстра, що вилазив з діри. Температура плазми розплавила його хітин, тварюка заверещала — звук був таким низьким, що в мене завібрували внутрішні органи. Але вона не померла миттєво. Навіть осліплена й розплавлена, істота рвонула вперед, зносячи на своєму шляху двох андроїдів, розірвавши їх на шматки сріблястого полімеру.

— Вони броньовані, як танки! — крикнув Кенджі. Його штурмова гвинтівка випльовувала чергу за чергою, але кінетичні розривні кулі лише відколювали шматки панцира. — Треба бити під пластини! В суглоби!

Земля тріскалася повсюди. Купол силового поля, генератори якого почали провалюватися під землю, замиготів і зник. У табір увірвався ураганний вітер Загреуса, принісши із собою фіолетовий пил і запах гнилі.

— Тягніть капсули, бляшанки! — я випустив половину магазину в пащу істоти, яка намагалася перехопити групу роботів з першою цистерною. Мої постріли рознесли її обертові зуби на друзки, кислота бризнула на всі боки, пропаливши діру в моєму черевику. Я навіть не відчув болю — адреналін заблокував усе, крім інстинкту вбивці.

Перша цистерна зникла в череві човника. Друга була на підході.
Але з кратера лізли нові тварюки. Вони не звертали уваги на нас. Їхньою ціллю була біомаса. Імунна система планети прагнула повернути своє.