Розділ 29

— Дейне, якщо можна, у мене є запитання.

Архіваріус підвівся зі свого крісла.

— Звісно, — відповіла фігура на екрані.

— Те, як ти вибрався з тієї западні... Ти стверджуєш, що використав технологію переміщення живої матерії?

— Я не просто її використав. Я її винайшов.

— Винайшов?!

Келвін як це часто бувало вступився у вікно ілюмінатора. Знайома планета, разом зі своїм супутником Ілумексом, заповнила його погляд. Арі, вже декілька днів, як вимкнув двигуни і вони, бороздячи простір, чекали на дозвіл на посадку.

— Я відлучуся всього на мить, а потім ми продовжимо, — вимовив Архіваріус, крокоючи до дверей.

— Ти знову йдеш провести час з Арі? Ви... коханці?

— Ха! Коханці! Ви це чули? — Архіваріус зупинився здригуючи плечима, — У тебе увімкнувся модуль дотепності?

— Для землян мого часу це не здавалося нічим незвичним.

— Ти мене не так зрозумів. Наскільки мені відомо у землян усього дві статі. Тільки XX може народити життя. Але і XY потрібне для зачаття. Усе ваше існування опиралося на рівновазі.

— Це вірно.

— Розумієш, ми влаштовані трохи по-іншому. Кожен з нас може народити життя. Але не кожен може його зачати.

— То кожен з вас і батько… і мати одночасно?

— Якщо мислити земними категоріями, то так. Якщо нашими... То ми не розділяємо ці поняття. Твоє питання потішило мене. Але у далекі місії відправляють не сумісних між собою особин. Тому ні. У нас з Арі немає жодних стосунків. Знову ж. Якщо мислити земними категоріями. А зараз, вибач мені.

Архіваріус залишив капітанський місток та попрямував до кімнати Арі. Цього разу розмова велася на підвищених тонах. Звинувачення та невдоволення немов витали у повітрі. Це вже не було схоже на діалог двох дослідників.

Їхню суперечку перервав пронизливий звук, що доходив з капітанського мостика. Арі миттю вирвався від неприємної йому розмови та зайняв своє крісло пілота. Це був дозвіл на посадку. Келвін зайняв своє місце поряд і теж почав приготування до посадки.

— Арі, прошу тебе довіритися мені.

— Келвіне… Ми поговоримо про це після посадки. Я маю Вам дещо показати.

Цей підсвідомий перехід від "шефе" до звертання на ім'я неабияк насторожив Архіваріуса. Це насправді не віщувало нічого хорошого, і він це розумів.

Могутні двигуни безшумно заревіли у нескінченному просторі, і зореліт попрямував у напрямку Ксайрели. Планета видавалася такою маленькою, — подумав про себе Архіваріус. Життя било ключем на одній її частині, тоді як на іншій стояла морозна та темна тиша.

— Приготуватися до посадки, — почулося з динаміків.

Архіваріус ніяк не міг призвичаїтися до цього відчуття, коли після довгих та виснажливих соляріїв повертаєшся туди, звідки усе почалося. Ще одне завдання виконано. Ще одна місія зачинена. Ще один стовп памʼяті заповнений. А потім усе почнеться з початку...

Тільки цього разу він розумів, що все закінчиться не так, як завжди. Він був до цього готовий. Він передбачав такий розвиток подій. Він розумів, що їхня знахідка, може перевернути самі підвалини їхнього порядку. У нього було вдосталь часу, щоб зважити усі за, чи проти. А тому час на роздуми закінчився. Настав час діяти.

— Перехожу на автопілот, — відрапортував Арі, — навігатори анклаву, взяли керування на себе.

— Про що ти говориш? Куди вони нас ведуть?

— Келвіне... Це все з міркувань безпеки. Наш зореліт опиниться у карантинній зоні.

— Ні... Арі! Ні, що ти накоїв?

Архіваріус підскочив зі свого крісла.

— Келвіне, це єдине правильне рішення. Я відправив стислий рапорт ще до нашого входження у систему.

— То ця затримка на орбіті... Вони вирішували нашу долю... Чому? Чому ти не сказав мені? Навіщо це робити за моєю спиною!?

— Тому що ви стали одержимі! Келвіне, ви майже увесь свій час проводите з цією знахідкою! Воно заполонило усі ваші думки, а навіть більше. Воно впливає на ваші думки! Ви почали говорити такі нісенітниці, що я вже не впевнений, чи воно не захопило вас!

— То ти не віриш мені…

Келвін відчув, як він наче провалюється крізь люк у прірву.

— Ти не повірив жодному моєму слову. Арі. Це велика помилка віддавати своє життя в обійми сліпої віри та хибних переконань. Твоя відданість вражає, але часом вона засліплює здоровий глузд.

— Єдиний, хто тут засліплений, це ви! А знаєте, я можу це довести! Я можу довести, що не слід вірити жодному слову, котре ви почули.

З цими словами він покинув місце пілота та вийшов. Повернувшись, він тримав у руках той дата-пад, що знайшов у каютах персоналу.

— Ось це буде моїм доказом! Ось тут знаходяться усі відповіді! Увесь цей час ви не завдали собі жодних запитань! Жодного разу не підвішували його слова. До прикладу, вам модуль глибокої памʼяті. Звідки йому відомо про це? Він навіть описав, що винайшов термінал переміщення живих клітин, що само по собі граничить з фантастикою!

— То після всього, що ти побачив, після всього, що я тобі розповідав у наших довгих подорожах, тобі це здається неможливим? Арі, в архівах Конклаву лежать речі, котрі здатні перевернути уявлення про сам всесвіт! Як ти можеш так просто відторгати очевидне?

— Ось і ще одне. Нате. Візьміть. Послухайте!

— Цей предмет повинен був опинитися у моїх руках з самого початку! До чого він тепер мені? Надіюся, цей момент ти зафіксував у своєму рапорті з таким же завзяттям?

— Дейне! — скрикнув Арі, вгадуючи, на котрому дисплеї зʼявиться його образ, — як ти це поясниш?

Одним помахом руки зображення з потрісканого дата-паду перевелося на екран. Перед ними постала невеличка група людей. Вони сиділи за обіднім столом. Їхня розмова була приємна та невимушена. Вони їли, сміялися, обмінювалися поглядами. Звичайний запис, звичайного дня з обідньої перерви.

— Так, я був змушений "позичити" модуль перекладу, — промимрив Арі.

Коли звук увімкнувся, кімнату заполонив щирий сміх. Один із присутніх, котрий мав виразну зовнішність, з жовтуватою шкірою та вузькими очима, намагався докопатися до суті. Він слухав розповідь білокурої жінки, котра сиділа навпроти й розповідала йому про сьогоднішнє свято. Християни Землі святкували у той день Пасху. Вона пояснювала йому звичаї, що воно зустрічається у сімейному колі, що уся сімʼя спочатку йде на месу до храму, дехто освячує хліб, а потім усі повертаються та сідають за святковий стіл. Їй запечерив інший чоловік, що сидів за столом. Кремезної статури, він відкинув усі її слова і сказав, що у них ніхто нікуди не ходить, що це все непотрібні вигадки. У відповідь вона дорікнула, що усі американці — це всього-навсього капіталістичні створіння, а вірять вони тільки у власне лайно. Попри гострі слова, атмосфера залишилася дружньою, зі сміхом на вустах. Все ж чоловік з вузькими очима запитав, яким чином людина, котра має єврейське походження, народжена у Вифлеємі, стала головним святим усіх християн? Жінка надала своє пояснення, котре, очевидно, не задовольнило свого слухача. Натомість він розповів їм про основи буддизму та синтоїзму.