Розділ 26

Я сидів за барною стійкою. Бартош, котрий тут правив за бармена, був пильним до моєї склянки. Аж занадто, по правді кажучи. Він був з тих людей, котрі знайдуть спільну мову з будь-ким. Вірніше, кажучи, він був з тих, хто вміє слухати й кивати головою. Неабияка витримка.

Венга, як і завжди о цій порі, була рясно забита. Я вже й сам почав звикати до її гамірної музики та дещо епатажних гостей.

Нагорі, як завжди у своєму куті, сидів Гаред. Цього разу він був сам, і тільки товариство дока прикрашало його самотність. Ви, мабуть, уже здогадалися, що я їх слухав. Тієї миті, коли я помітив розгублене обличчя дока у натовпі, я прикликав його рукою, витягнув від нього кілька скупих слів у безглуздому жарті й очима провів його сходами. Я його вже зачепив і міг чути будь-де у Вензі.

Тепер же, він доповідав Гаредові болючі речі. Болючі як для мене, так і для Флета.

— Цей хлопець, чортів геній, я це визнаю, без найменшого опору, але мені не дає спокою одна річ.

— Ревнуєш до нього так само, як Шехара?

— Що ти! Я і в мітки йому не годжуся!

— Досить самокритично.

— Зате правдиво. Гареде послухай, я нарешті розкусив, як саме працює його механізм.

Він нахилився ближче до столика, так, щоб голосна музика стала його союзником.

— По-перше, це дійсно неймовірно. Воно дійсно працює. Але сам принцип... Для того щоб переміщення відбулося і відбулося стабільно, йому потрібна частка того предмета, який переноситься.

— Тобто?

— Тобто, навіть якщо він і зумів перенести, сам знаєш що, йому потрібно мати частину цього. Закон перенесення. Частина малого є такою ж самою частиною більшого. Тобто він повинен мати структуру предмета, котрий переноситься. Налаштувалися на його частинки та атоми, інакше в найкращому разі він отримає у відповідь електричний розряд.

— Он як. А в гіршому.

— А в гіршому ми б зараз милувалися здоровенним кратером під назвою «Верхнє Місто».

— І ти дізнався про це постфактум.

— Гареде, — присоромлено понизив голос док, — я ж кажу, хлопець чортів геній, за той час поки я пізнаю як та штука працює, він її вже зробив.

Ось тут я і довідався, що док, також в курсі, що насправді ми викрадали ніякий не інтерфейс чогось там, чи як то Гаред представив для решти. Тільки сам принцип роботи мого переміщувача був дещо інший, хоча й близький до того, як це представив док. Мені не потрібно було знати предмет перенесення або ж його структуру. Звісно з ними результат був би кращий. Насправді достатньо знати лишень його контури та загальні обриси. Щоб це дізнатися під час місії, я мав намір використати інший винахід, котрий випромінює невидимі хвилі. Вдаряючись об перешкоду, вони точно візуалізують простір. Цю технологію людство колись використовувало для розповсюдження безпровідного інтернету на невеликі відстані. Таким чином, док вкотре підбив моє самолюбство. Як би це дивно не звучало, його слова дещо підживили моє самолюбство.

— І ще одне, — продовжив док, — я перевірив енергетичну сигнатуру його пристрою, так ти й просив.

— Я просив тільки слідкувати за ним.

— Гареде… Я не помітив у ній жодної зміни, відколи він повернувся.

— А це значить?

— Це значить, що він не використав свій прилад. Навіть не увімкнув, розумієш? Він навіть не намагався нічого "перетягнути"!

— Можливо, він не такий вже й геніальний…

— Ми бачили на власні очі, що його пристрій працює! Але тут щось не так... Чому він його використав? Навіщо нас брехати, що ціль була порожня?

— Хто-зна, хто-зна.

Вони на мить замовкли.

— Ти вже маєш план, правда ж?

— О! Ти заговорив про план! Так, дещо крутиться у моїй голові.

— І що ж це?

— Ти отримаєш свою порцію плану у вигляді наказу. У свій час. До того. Вдавай, що ніби нічого і не сталося. Можеш йому поспівчувати, як хочеш. Можливо, це він розкається і щось тобі розкаже. Вони ж такі легко сердечні, ці жителі Верхнього Міста... Ти так не думаєш?

— Хм-м-м, це лише здогадка. Ми не можемо бути певні.

— Не може бути певен той, хто не бачить повної картини. Запевняю тебе, він "верхній", можливо, навіть корпівець.

— Як таке може бути? Гейб продав тобі корпівця?

— Гейбу було все одно кого продавати. Він, скоріш за все і не знав про його існування.

— Гареде, вибач за мою відвертість... Але… Чи розумно було посилати невідомого кого на це завдання?

— Хм-м-м, дай подумати. А як щодо тебе? Хотів би сам бути на місці Дейна? І коли щось піде не так, ти б волів опинитися за корпораційними ґратами? Ми окрадали сам Аетерн, тому закони Верхнього Міста на них не діють. А потім, коли б тебе обробили, лиш би вивідати інформацію про твоїх співучасників. У твоїй лояльності я не сумніваюся, але сумніваюся у твоїй здатності щось протиставити слідчим корпорації. Без образ, кожен з нас би піддався. Ні, доку, я не мав наміру пожертвувати вами хоча б гіпотетично. Ти ж знаєш як це буває, якщо щось може піти не так, воно переважно так і стається. А що ті двоє знають про нас? Навіть якщо їх схоплять, що вони скажуть? Що вони належать до Срібної Зграї, та й усе? Видадуть наші імена? А що вони знають про нас? Що вони знають про наше справжнє лігво?

Справжнє лігво. Ці слова запамʼяталися мені надовго. Я і гадки не мав, що вони мали окрему секретну від нас з Флетом базу.

Рейн вже два тижні, як любувався своїм новим надбанням. Він отримав те, що я йому обіцяв, а у відповідь, я отримав таємну частоту для звʼязку з Торном. У всьому цьому була лишень одна проблема — Гаред не дістав нічого. Інший фіал з енергією залишився у мене. Зі сторони це могло здатися як необачний крок, але в пріоритеті у мене була зустріч з Торном. Док таки правий. Я проявив трохи необачності й навіть не використав свій пристрій. Ми навіть проїхалися з Флетчером по заданому маршруті. Я насправді й не планував більше нічого робити. Щось мені підказувало, що та зустріч не була випадковою. Звичайно, що ні. Як хтось може випадково віддати два мініреактори з чистою, майже нескінченною енергією? Щось мені підказало довіритися тому незнайомцеві. У людей так часто буває. Наше підсвідоме, часом бачить реальність краще.