Розділ 19

— То це і є твій геніальний план злому? — спалахнула Шехара, розкидуючи руками.

Я дивився на неї і ніяк не міг зрозуміти, як настільки імпульсивна людина зуміла стати павуком. Не зрозумійте мене неправильно: я насправді не знав, на що вона здатна, як то кажуть, не бачив на власні очі. Усе, що я знав про неї як про кіберсерфера, це все походило більше з розповідей дока. Але для того, щоб дійсно бути профі у цьому, потрібно вчитися самоконтролю, котрого їй не вистачало. Потрібно вміти зосередитися у найбільш непристосованих для цього умовах. Я, чесно кажучи, взагалі не розумів, як це у неї виходить. Для мене вона була полумʼям. Диким та неприборканим.

— А ти!? — вона кинула свій чорнявий погляд на дока, — чим ти думав, коли дозволив йому наблизитися до штаб-квартири корпівців? Трейсинг перевірив? Коли вони його ресетували, з легкістю могли простежити шлях.

— Не могли, — торжественно заявив я.

Вілем скривився. Йому знову не сподобався мій тон. Так наче я не відповідав його дивним критеріям нормальності.

— В цьому він правий, — встряг док, — переважно за поодинокі випадки порушення простору нічого не буде. Дрон просто перезавантажив його на висхідну позицію.

— Він міг це зробити спеціально, — почав Вілем, — він знає, що йому не вислизнути від нас, а тому вирішив сповістити корпівців, про зниклий щоденник.

— Поки ми не зробили поспішних висновків, пропоную тобі пояснити ситуацію. І свої подальші дії, — втрутився Гаред.

— Це обовʼязково? — запитав я.

— Без цього ми не рушимо далі. Вважай це першим пунктом нашої умови.

Умови. Він заїкнувся за умову. Дивлячись на нього я не до кінця розумів чи він дійсно її дотримається, чи він тільки користується мною.

— Якщо я відкрию усі карти, я стану вам непотрібним... Які гарантії я маю, що ви не викинете мене в ту ж секунду, коли я розкрию вам свій план?

— Жодних, — обрізав Гаред, — мені здається, що у тебе досить вузьке поле до маневру.

— Очевидно, так і є, — я припідняв брови, — ну що ж, тоді потрібно покластися на людяність Срібної Зграї.

— Очевидно, так і є, — повторив Гаред.

Він підніс руку, долонею до верху, очікуючи на пояснення. Сьогодні він був менш терплячим.

— Цей щоденник належить до корпорації "Аетерн".

— Як ти дізнався? — Шехара була тут як тут.

Я перевів погляд на неї, витримуючи багатозначну паузу.

— Добрий павук полює не тільки у своїх тенетах.

Я почув, як Вілем заскреготів щелепою.

— Якщо ти ще раз, не відповіси прямо на питання, я присягаюся усіма тут присутніми, я розтрощу твою кляту голову, цим самим шоломом.

— Якщо ти ще раз мені будеш погрожувати в тому ж дусі, той щоденник так і залишиться купкою заліза.

Вілем рвонув з такою силою, що стілець під ним вирішив опинитися в іншому куті кімнати. Гаред знову мене врятував. Насправді це було досить ризиковано з моєї сторони. Досить. Я ходив по тонкому льоді, і один необачний крок, вірніше слово, могло обернутися повною катастрофою. Однак, я ще раз пересвідчився — я їм потрібен.

Коли напруга трохи спала, Шехара першою взяла слово.

— Нам потрібен повний план дій. Нам потрібно знати, для чого тобі вихід в кіберпростір. Яким чином це допоможе у зломі. Усе до деталей. А найголовніше... Якого біса ти попхався до корпівців?

Вілем повернувся на свій стілець. Гаред же спокійно кивнув головою, кажучи безслівне "не грайся зі мною хлопче. Роби як тобі кажуть".

— Хм-м-м, з чого почати, — я посмикував своє підборіддя, — напевно, з того, що відкрити корпораційний щоденник можна тільки за допомогою ключа доступу з тої ж корпорації й ніяк інакше.

— Це відомо усім, — пирснула Шехара.

— Якщо це загальновідомий факт, то чому ти намагалася його зламати?

Я був ще той подарунок, коли діло доходило до спірних моментів. Я цього не приховую. Але щоб не створити подібну ситуацію з хвилину тому, я поспішив виправитися.

— Зрозумійте одне. Ці щоденники шифрують не тільки для того, щоб дані не потрапили поза межі корпорації. Їх шифрують також, щоб ці дані не потрапили за межі внутрішніх кіл. Кожну секунду, пароль змінюється. Механізм захисту полягає в тому, що хеш-функція, котра відповідає за генерування пароля, генерує тисячі таких паролів протягом короткого проміжку часу. Щоб відкрити такий "сейф", потрібно знати не один пароль, а цілий піднабір. Тобто, для кожного відрізку часу, паролі будуть відрізнятися. З теоретичної точки зору, такий механізм не піддається злому.

— Зачекай, зачекай, — почала Шехара, — ти хочеш сказати, що ця штука, генерує свій захист на льоту?

— В цю саму ж секунду. Оп, помінявся. Ой, знову. І знову.

На мить у приміщенні запанувала тиша. Це, скоріш за все, не те, що вони очікували почути. Це й не дивно. Мало хто знав, як працюють ці корпораційні щоденники. Благо, що та частина моєї вцілілої памʼяті, знала це досконало.

Насправді правда була досить простою. Я сам винайшов ці щоденники, хоча на той момент, я цього не памʼятав. Все, що я знав про них, походило десь з глибин моєї памʼяті.

— Ось чому, Шехара може провести ще кілька років, підшуковуючи потрібний алгоритм, пробивши зовнішній захист, тобто кригу, вона все одно не буде в змозі відкрити щоденник.

— Якщо ти правий, і це абсолютний захист... Яким чином ти збираєшся його хакнути?

— Ніяк, — самовпевнено відповів я.

Я почув, як Вілем знову скрипнув щелепою. Гримаса на його обличчі не передвіщала нічого доброго.

— Раджу тобі якнайшвидше пояснити, — Гаред не виглядав приязно цього разу.

— А який ми маємо вибір? Якщо навіть на цьому світі зʼявиться спроможне на злом корпо-щоденників, при несанкціонованому доступі дані втрачаються назавжди. Яка вам користь від купи металу, а? Отже, нам потрібно відкрити цей щоденник. Ключем. Котрий я намірений викрасти у "Аетерна" у кіберпросторі.

— Вкрасти у "Аетерна"? — Гаред невдоволено повів губами, — І тобі не спало на думку, поділитися з нами цим бездумним планом?