Розділ 15

Я зрозумів, що маю можливість чути усе, що відбувається навколо мене, навіть бувши у повній відключці. Вірніше це працювало таким чином, що прокинувшись, у моїй свідомості, наче відлуння іншого життя, вирували голоси. Спочатку вони пройшлися болем, терпким і тягучим, від самої спини. Потім вони почали впорядковуватися і я дещо почав розуміти їхню сутність. Зрештою, я памʼятав усе, що було сказано. Якщо чесно, дуже і дуже дивне відчуття.

Прокинувшись, я побачив що Флет вже не спить. Голоси влилися у мою свідомість і я почав судомно смикатися. Він байдуже дивився на мене з іншого кінця кімнати. Я не бачив його погляду. Він був прикритий скупим і тьмяним світлом від єдиної довгуватої лампи, котра висіла на стелі.

— Прокинувся?

Я не повернувся до нього. Моє обличчя вже не палало, а на місці передніх зубів, утворилася невеличка скоринка. Вони вже не кровоточили. Здається, ми тут провели щонайменше добу.

— Де ми? — запитався я.

— Недоречне питання.

Я поглянув в його сторону так, ніби потребуючи пояснення. Воно не послідувало.

— Принаймні ми живі, — пробурмотів я.

Він, здається, був дещо здивований почути від мене "ми".

— П-ф-ф-ф.

— Що не так?

— Нічого. Скоро дізнаєшся, що стан "живий" не завжди означає те саме.

— Це я вже проходив.

— Що ти зробив з Джорі і Адемом? — він наче ігнорував мої попередні слова.

У відповідь я тільки знизав плечима.

— Вони житимуть? Відповідай!

— А що? Кинешся на мене знову?

Навіть при цьому освітленні, я чітко усвідомлював, що Флетчер буквально роздирає мене у своїх думках. Він не дивився на мене. Я помітив лиш тепер, що його тіло було неприродно викручене, а сам він від часу до часу сіпався на підлозі. Слова теж йшли йому важко. Спочатку я подумав, що це наслідки від удару, коли нас упіймали ці "невідомо хто", а потім мені почала пригадуватися розмова. Голоси, котрих я не чув, і обличчя, котрих я не бачив, хоч вони й були у мене в голові. Вони говорили щось про гру. Про підключення до якоїсь симуляції, котра підлаштовувалася під тебе. Куди декотрі втікали добровільно, якомога далі від свого пригніченого та мерзенного буття. Це щось давало їм відчуття свободи. І масу всього іншого, що реальне життя, не могло в спромозі запевнити. Валютою там слугував так званий Ефір, котрий також був предметом торгу у реальному світі. Якщо кажуть, що людство створює собі нерівні умови, то створює їх усюди. Навіть у тому іншому світі, де кожен міг купити собі віртуальні блага за реальну валюту. Обміняти, так би мовити, свій реальний час на час, проведений у симуляції. Хто, як не жителі Верхнього Міста та інших багатих метрополій, міг собі це дозволити?

— Насправді мені все одно, — видав з себе Флет, наче скинувши з себе важелезний камінь.

— Все одно на своїх посіпак?

— Посіпак кажеш... Адема, я знайшов, коли він порпався у сміттєвому баку. Це було кілька років тому, і він був увесь подертий у старих брудних лахміттях, а до того всього покритий виразками. Я домовився про ліки. Подбав, щоб він не пив стічної води у приступах спраги. Потім доєднався Джорі. Він був міцним горішком. Спочатку він був чимось подібним до тебе. Він був нашим суперником, аж поки ми не були змушені допомогти один одному, відбиваючись від іншої зграї невдах, таких самих, як і ми. Від того часу ми разом. Разом ділимо постіль і обід. Разом святкуємо перемоги й разом підтримуємо одне одного в скруті.

— Не сумніваюся, що ви, зайнято відгуляли перемогу наді мною.

— Ти порушив неписане правило вулиць, — він здається, звів бровами, — не розумно було очікувати від нас чогось іншого.

— Не розумно було не очікувати від мене відповіді.

— Це вже не має жодного значення, — він важко зітхнув, — мені не має за що на тебе гніватися...

— Он як.

— Твоя поява — це всього-на-всього мізерна константа, котрою нехтують при укладенні рівнянь. Якщо поглянути на це з чисто логічної точки зору, то ти боровся за своє місце під цим затхлим сонцем, так само як і ми.

Я дещо насторожився. Почав провертати у голові усі можливі сценарії. Все те, що я встиг підслухати з їхніх розмов за увесь цей час.

— Це аж ніяк не схоже на халупу Гейба, — пробурмотів я.

Лиш тепер, вимовивши ці слова, я усвідомив, що знову потрапив у тісну камеру, де смиренно чекав, поки моя доля була в руках інших людей. Знову.

Хоча і я помітив, як Флетчер нервово заворушився, він намагався цього не видавати своїм голосом.

— До чого тут Гейб?

Хоча не вдалося. Я відчув невиразну нотку потрясіння.

— А справді. До чого може бути причетний лихвар, котрий позичає гроші навіть найризикованішим активам?

— Тс-с-с, — він закинув голову назад, — гроші від Гейба — це вимушений ризик. І як бачиш, він не окупився... А ти добре підготувався.

— Так, я підготувався набагато краще, ніж того очікував сам, і попри все опинився тут.

— Хехе, — я відчував ого уїдливу посмішку навіть з темряви, — ти просто вибрав не той день, друже. Якби прийшов хоча б на кілька годин раніше... Можливо, у тебе був би шанс вийти з води сухим. А тепер ті, хто нас викрав, вважають тебе одним із моїх хлопців. Хе-хе. Гейб продав нас. Вірніше, наш борг комусь іншому. Тепер вони будуть вимагати відпрацювати його... Але вже своїми методами...

— Ваші справи та борги мене не стосуються... Яка різниця, кому віддавати борг?

— Різниця є, — він меланхолійно хитав головою, — і якщо вони вважають тебе частиною команди... То не бачу в цьому нічого поганого. Хе-хе.

— Здається, тобі було все одно на мене, ще мить тому.

— Пф-ф, — він пирснув собі під ніс, — наш розклад набагато простіший. Тобі не доводилося виживати на вулицях до цього. Я це зрозумів ще з першої зустрічі, коли ми помітили обідрану купу лахміття у своїх наметах, котра виявилася тобою. Я скажу тобі, що нас очікує... Тебе підсадять на гру... Твою свідомість та силу волі зіжмакають, як шматок непотрібного паперу, та будуть жонглювати ними, як їм заманеться. Перші сеанси будуть важкими, неприродними. Тобі захочеться втекти... Віддати усе на світі, лиш щоб хоча б на мить, побачити справжнє небо... Хоча б на мить, щоб сонце ще раз торкнулося твого обличчя і приємним, справжнім теплом зігріло руки. Ти будеш благати, лиш бодай відчути ще раз, навіть ті їдкі краплі кислотного дощу, щоб вони пробіглися бодай на мить по твоїх скронях… Щоб знову відчути... як це бути живим... Проте після кількох десятків сеансів це зміниться… Все, чого ти будеш прагнути… Це ще одна мить у світі, котрий існує десь на границі реальності й вигадки. Він пожере твої думки, підкорить собі твою волю. І ти добровільно станеш рабом власних бажань. Цікаво, правда? Ніхто тебе не буде змушувати. Вони навпаки... Будуть тебе цим шантажувати... Коли ти будеш сходити з розуму, вони поставлять свої умови... В замін за декілька Ефірів звісно, котрі ти будеш здобувати для них проводячи довгі години в штучному світі...