Розділ 13

— Шефе, це схоже на затягування часу. Навіщо ми це слухаємо?

— Це також частина нашої місії.

— Усі наші місії до цього виглядали інакше…

— Так, ти правий. Інакше.

— Це взагалі правда? Людське суспільство дійсно було настільки жорстоким, як він його описує?

— В цьому немає нічого дивного, Арі. Багато цивілізацій крокували з хаосом та порядком в одну руку. Мир — це радше виключення, аніж правило.

— Хмм, вам знати краще ...

— Так, Арі. Мені краще знати. Я бачив долю усіх знаних нам цивілізацій. Окрім людської. Саме тому нам необхідно запастися терпінням.

— Все одно, я не вірю жодному його слову.

— Я це вже зрозумів.

Тиша огорнула простір. Дейн, мовчки майорів на своєму екрані. Архіваріус та Арі теж, здається, застигли всього на мить.

— Шефе, ми вже і так провели тут забагато часу. Час повертатися.

— А що з ним?

— Я можу забрати енергію, а потім ми його знову включимо. Вже у Конклаві.

— У Конклаві кажеш...

— Так, там, де йому і місце. Він хоч і розумний... Але не нам вирішувати його долю.

Аватар Дейна змінив колір на темніший. Голос з динаміків дещо ослаб.

— Мої запаси вичерпуються. Щоб продовжити, мені необхідно більше енергії.

— Кінець. Сеанс на сьогодні завершено, — байдуже промовив Арі.

— Це остаточна відповідь жнеців минулого? Наскільки я зрозумів, вам необхідно знати минуле задля майбутнього.

— Як твоя історія стосується загибелі цілої планети?

— Досить часто меншість... Вирішує долю більшості...

— Заздалегідь прошу вибачення за свого напарника, — перебив їх Архіваріус, — але ми б залюбки хотіли дізнатися більше.

Арі буквально різав поглядом Кела. Ця піддатливість Архіваріусів, коли йдеться про минуле, ця хвороблива залежність від знань... Арі був скептично налаштований з самого початку, а тепер і поготів. Хоч він і був нижче рангом та статусом за Архіваріуса Келвіна, в певних ситуаціях протокол дозволяв йому діяти всупереч волі свого шефа. І, понад усе, він хотів, щоб цей момент настав якомога пізніше.

— Пропоную переміститися до нашого зорельота. Від імені конклаву, я б хотів запросити тебе до нашого ордену, де минуле, це не просто памʼять. Це сила, котра будує наше майбутнє. Якщо зорі будуть прихильні до нас, вже за чверть солярія ми будемо на місці.

— Шефе, згідно з протоколом, він і так є власністю конклаву! Навіщо ці непотрібні поступки? — голос Арі долинав в саму свідомість.

— А тому, що він має розум і свідомість. Тут нам потрібно діяти дещо делікатніше. Я не впевнений, що ми зможемо витягнути з нього інформацію силоміць. Навіть у конклаві.

— Запрошення прийнято, — силует Дейна крутнувся на своєму екрані.

Попри усі підозри, Арі все ж скорився наказу. Дізнавшись, як саме він може перенести їхню знахідку до зорельота, він, як завжди, бездоганно справився з задачею. Втім, нічого дивного в цьому не було. Він був одним з найкращих кандидатів на звання Захисника — гібридом між військовою кастою та технократами. Це була свого роду еліта Конклаву, котра, на відміну від Архіваріусів, виконувала виключно силову функцію в ордені, хоча й не мала такого впливу, як побратими Келвіна. Якщо Архіваріуси оберігали та плекали знання минулих поколінь, то Захисники, оберігали сам орден, і як це часто бувало, надавали підтримку у відносно далеких вилазках.

Це була одна з його перших місій, а відтак він також не має права на помилку. Будь-яке зауваження у рапорті з боку Келвіна могло неабияк вплинути на його подальшу долю. З іншої сторони, якщо він буде сліпо підкорюватися наказам Архіваріуса й ігнорувати протоколи, це буде ще гірше. Він зрозумів, що це доволі тонка межа. Неможливо пройти нею, не ступивши на обидві сторони. Питання лишень в тому, котрій стороні ти вирішиш бути вірний.

— Арі? — запитав Архіваріус, коли вони були готові покинути капітанський мостик.

— Ви йдіть, я тут ще розглянуся.

У відповідь Архіваріус лишень знизав плечима та, тримаючи свій довгожданий скарб, дата-диск, на якому була свідомість Дейна, попрямував до зорельота.

— Не затримуйся тут. Ми своє завдання виконали. Як повернемося до Анклаву, залишимо координати для місії вилучення. Можливо, цей металобрухт здатний нам також щось розповісти.

Відповіді не послідувало. Почувши, як стихають кроки, Арі повернувся до панелі керування. Насправді він навіть не надіявся щось знайти, після стількох соляріїв стагнації. Усе від покинутих часом потужностей, кнопок, екранів до навіть залишків людських скелетів було поховане часом.

Він вийшов до коридору. Корабель наче відчував кожен його крок, відповідаючи глухим звуком, коли його кінцівки торкалися підлоги. Він помітив сходи. Ще одні сходи, котрі вели ще нижче, до розтрощених ударом та захоплених корінням невідомої рослини приміщень. Він протиснувся крізь них. Скоріш за все, поміщення внизу були вузькі і мінімалістичні і розташовувалися по сторонах такого ж вузького коридору.

Це, скоріш за все, були каюти екіпажу. Арі вперше усвідомив, що це не розміри корабля та кают були стиснуті чи маленькі, а що він був занадто великий для них. Люди, скоріш за все, були значно нижчі зростом та статурою.

Одна з кают, здавалося, була майже непошкоджена. Він зайшов оглянутися. Час тут наче затримався на місці. Невеличкий столик посередині кімнати, вкріплений в обшивку корабля, майже розсипався. Таким самим чином закріплені двоярусні ліжка тепер були схожі продірявлені мішені з великою кількістю отворів.

Під однією з таких мішеней щось було. Глибоко, в куті. Якби ліжка не обвисли, Арі скоріш за все не зміг би цього побачити. Він простягнув руку. Глибоко в самому куті, виднівся який загублений пристрій.

Коли Арі взяв його до рук, він дещо захвилювався. Прямокутна штукенція виглядала мертвою. Кристалічний екран увесь був покритий павутиною тріщин. Отвори з боку панелі та позаду були забиті незрозумілою субстанцією, перекриваючи доступ до живлення. "Може стати в пригоді", — пробурмотів про себе Арі. Він ще не знав, чи поділиться своєю знахідкою з Архіваріусом, оскільки того вимагав протокол. Цей Дейн... Наче змінив його. Архіваріуси ніколи не славилися стриманістю відносно відкриттів. Але цього разу Арі мав великі сумніви відносно правдивості їхнього відкриття. Щось йому підказувало, що краще за все буде вимкнути цю знахідку аж до часу їхнього прибуття до Конклаву. Інтерес, який виявляв Архіваріус до цього Дейна... Був аж занадто нездоровим.