Розділ 10

Я не памʼятаю коли точно повернувся Гейб. Мене тримали у цьому приміщенні увесь день і дозволили відлучитися тільки один раз. На потреби. Людські потреби. Повинен сказати, що обмін пройшов успішно. Вірніше майже успішно. Знаючи, яку я ціну заплачу за один день і ніч відпочинку... Не знаю, чи прийняв би цю оферту двічі.

Мої інші прохання, чи як то правильніше назвати "частину угоди", ніхто не збирався виконувати. Мої прохання про фреон та балончик зі стиснутим газом, так і залишилися проханням. Хоча, по правді кажучи, я не дуже цим переймався. Як я вже казав, мене поселили на складі. І як то часто буває, тут було все і нічого. Все - тому що полиці були просто нагромаджені різним мотлохом. А нічого, тому що... Тому що ніхто не знав, де шукати потрібну йому річ.

Мої наглядачі змінювалися. Вже починаючи з середини дня, вони взагалі були відсутні. Чи то втратили пильність, чи то Гейб мав на них інші плани. Але саме це зіграло мені на руку. Я мав багато часу, щоб розібратися, що тут до чого.

Моє тіло, ще відчувало на собі наслідки цієї ночі, хоча обличчя перестало палати. Я почав потроху відчувати свою губу, набряк ніби потроху сходив. Ніс, все ще болів, але тільки тоді, коли я до нього торкався, а ще він неймовірно свербів. Відіспавшись, більшість часу, я споглядав на гори різного мотлоху. Тут було усе, від старих холодильників, дивних дротів, будівельних матеріалів до пластикових банок та ємностей, з невідомим вмістом. Кожна деревʼяна чи паперова коробка, містила у собі десятки маленьких дрібничок. Щоб навести тут лад, знадобилася б більше ніч одна ніч.

Я став дещо сміливішим. Я підвівся. Я почав заглядати у кожну з тих коробок. Більше заради цікавості. Старі ліхтарики. А тут, ця інша, була заповнена лампами для освітлення, разом з дротами. В ще одній, я знайшов багато порожніх пластикових пляшок, від побутової хімії. Аж тут, мені закортіло зняти ту коробку, що майоріла на верхівці деревʼяного стелажа. Підставивши стілець собі під ноги, я мав надію, що ніхто на це не образиться, я обхопив її руками. Вона була важкою. Важчою ніж здавалася, я майже полетів у них, у спробі її зняти. Серед купи непотрібного мотлоху, я знайшов дещо цікаве. Там лежав старий принтер. Це був прилад, для друку інформації з електронного вигляду на фізичний. До того, як майже все перейшло у цифровий світ, люди користувалися паперовим обігом інформації багато століть. Зараз же, цей привид минулого, був нікому не потрібен. Майже нікому. Мені прийшло осяяння. В той момент, дивний імпульс пройшов через мій мозок. Ні це не був сигнал. Це не було чиєсь втручання. Це думка. Звичайна людська думка, котра моментально переросла в ідею.

Поставивши свій скарб на підлогу, я заходився його розбирати. Старі та непіддатливі завіси, трималися міцно. Навіть пластик і той всихається від часу. Позаяк, мені було все одно на саму обудову, я потягнув за нижню частину сильніше, ламаючи таким чином завіси. Вони піддалися. Я вирвав верхню кришку. Те, що я шукав, було в середині. Я поспіхом витягнув чорного кольору тубу і почав нею трусити. ЇЇ вміст відповів взаємністю. Це було ні що інше, як звичайний тонер, тобто порошок для принтера. Я дещо здивувався, що через стільки років, він ще не перетворився на суцільну, камʼяну брилу.

Потім мою увагу захопило дещо інше. Сирість. Як я вже згадував у цьому приміщенні було дещо сирувато. Воно скоріш за все знаходилося під землею. Я лишень тепер усвідомив, що ці дивні пакетики, розкидані по цілому складі, це не що інше, як силікагель. Це пакетики з кульками, котрі поглинають вологу. Я швидко поставив коробку на місце, наспіх приховуючи місце злочину, і одразу взявся за наступний етап.

Взявши порожню шкляну пляшку, я почав подрібнювати ті вологопоглинаючі кульки. З кожним послідуючим ударом, мої думки наповнювалися надією. Тим єдиним, що в мене залишилося у цій безвихідній ситуації. Змішавши, роздріблений до порошку силікагель, з залишками тонера, я пересипав цю суміш до порожньої пластикової пляшки. Опісля, я надійно закрутив кришечку.

Тепер же, мені потрібен був останній елемент. Газ. Будь-який спрей чи балончик з вуглекислим газом. Звісно фреон, у газоподібному стані був би найкращим вибором, але я швидко полишив будь-яку надію, що Гейб, сприйняв моє прохання серйозно.

Можливо, все пішло б гладко, але за дверима, я почув стук від кроків. Мій наглядач повернувся з ланч-боксом. Подібним до того, котрі я... Позичав у свого сусіда з низу. Він зайшов в середину і з байдужим обличчям всівся на стілець. Благо, що я встиг поставити його на місце.

— Шо зириш? — сказав він, порпаючись язиком між зубами.

У відповідь я тільки знизав плечима. Навіть через свій зламаний ніс, я відчув той штучно-привабливий запах, котрий рознісся по кімнаті.

— За тебе не згадували, — промовив він, порпаючись ложкою в ланч-боксі, — ти ж за обід не торгувався?

— А що можна було?

— У твоєму випадку навіть треба, — відповів він з напханим ротом, — хоча... Як тільки Гейб повернеться, він витурить тебе звідси.

Я провів залишок дня не один. Мого першого сторожа змінив інший. А потім ще один. Я не знав, котра година. Чи зараз день, чи ніч. Я не знав скільки я взагалі проспав. Я міг дещо орієнтуватися по змінах. Мої тюремники неохоче відповідали на запитання. Усі відповіді зводилися до "коли повернеться Гейб" або "скоро дізнаєшся". Зараз, згідно з моїми розрахунками був пізній вечір. Якщо вірити Гейбу і його словам, він витурить мене звідси до світанку. Я сильно сумнівався, що він дозволить залишитися ще на одну ніч.

Це сталося раптово. Він прийшов увесь заклопотаний. Його важкий подих, і ще важчі кроки миттєво розбудили мене. Він ніс під пахвою звʼязку. Це був шкіряний чохол для інструментів. Якщо я встиг добре роздивитися, інструменти теж були присутні. Одразу за ним, в кімнату увійшли двоє його людей. Руки у них були закладені за спину.

Один з них показав мені головою на стілець. Це не було запрошення. Вони стали по обидві сторони, так наче готові в будь-яку секунду, допомогти мені. Я послухався. За широкою статурою Гейба, я не бачив, що він робить. Лишень порухи його масивних плечей. Він щось патякнув до своїх і вони, наче змовилися, взялися мене тримати.