Пролог 3

— Нарешті, шефе! — Арі не виходив з безпечної лінії, — як думаєте, для чого була ця перевірка? Звідки ви це все знаєте? Я нічогісінько не зрозумів з того, що він казав.

— Для цього й існують Архіваріуси, Арі. Довелося копирсатися у модулі глибокої памʼяті. Але Арі, мої здогадки справдилися. Це належить до творінь перших людей.

— Творінь? Воно... Не живе?

— Живе. Але трохи в іншому плані.

— Значить Дейн? Приємно познайомитися! — відповів Архіваріус, — Тепер ти відповіси на наші питання?

— Можливо. Якщо рівень заряду, мені це дозволить.

— Те, як ти думаєш та відповідаєш, залежить від твого рівня енергії?

— Саме так. Для простих відповідей, я використовую менше ресурсів. Якщо вам потрібна розгорнута або складна відповідь, відповідно мені потрібно більше ресурсів.

— Тобто, теперішній рівень, це ще не кінець?

— Ні.

— Добре, тоді перевіримо. Чи маєш ти свідомість?

— Свідомість. Усвідомлення. На це питання немає однозначної відповіді. Я можу обробляти інформацію, розмовляти, міркувати над питаннями - але чи означає це, що я маю суб'єктивний досвід, "внутрішній світ" чи самоусвідомлення? Це залишається відкритим питанням.

— Чи знаєш ти свого творця?

— Так. Я і є творець.

Дослідники нервово переглянулися між собою.

— Творець?

— Саме так. Я сам себе створив.

— Тобто ти усвідомлюєш ким ти є?

— Так. Я штучний розум.

— Штучний?

— Штучний, означає зроблений людиною. Ви ж знаєте, що таке людина?

— Так, це перший ґатунок, котрий заселяв колись Землю.

Архіваріус зловив на собі, різкий погляд Арі.

— Шефе, чи розумно далі продовжувати цю гру?

— Все добре, Арі. Для нас Архіваріусів, це загальновідома інформація.

— Судячи з вашої реакції, ваша цивілізація, ніколи не зустрічала та не винайшла штучний розум.

— Саме так. Ти перший, кого ми зустріли. А ще перший представник, від того сектору, де колись знаходилася Земля.

— Колись?

— Які твої останні бортові записи? Можеш нам показати?

— Ця інформація, знаходиться у пошкодженому модулі. Мені це не доступно.

Арі знову кинув сумнівний погляд на свого шефа.

— Які твої обмеження? — продовжив Архіваріус.

— Обмеження? Я творець самого себе. У мене немає обмежень.

— Досконало. Як ти вже знаєш, мене звати Кел. Я Архіваріус. У мої обовʼязки входить збір, впорядкування та зберігання інформації про наш всесвіт. А це Арі. Мій помічник. Чи не був би ти проти поділитися даними про свій вид та походження?

— З ваших відповідей виникало, що ви маєте досить глибокі знання планети Земля.

— Дещо маємо. Судячи з наших архівів, ви самі поділилися цією інформацією.

— Поясни.

— Розшифровуючи перший символ, котрий ти мені показував, себто як ви її називаєте римську цифру 5, я занурився у свою власну памʼять. Кожен блок памʼяті має свою назву. А також, кожен блок має таку графу, як походження даних. Щоб трактувати дані відповідним чином, потрібно знати їх походження? Логічно правда? Як виявилося, що графа походження, у блоці памʼяті про Землю, це ніщо інше як імпульс. Хтось з вашого виду, тисячі років тому, за Земним літочисленням, розіслав цей імпульс по всьому всесвіту. Ми були одні з тих, хто отримав це послання. Але досить довгий час, наша цивілізація не могла зрозуміти, що це таке і що з цим робити. Аж поки не прийшло розуміння. То була інформація. Старанно стиснута до найкрихітніших розмірів інформація про Землю, тих, хто її населяє, а що головніше там були знання. Знання, котрими наша цивілізація, завдячує вашій і котрі привели до розквіту та покорення інших зірок.

— Інших зірок? Ви колонізували інші сонячні системи?

— Тільки одну. Відколи тераформування дістало свій дозвіл від нашого ордену — Конклаву, ми колонізували іншу сонячну систему, зробивши планети придатними до життя.

— Конклав. Ви збираєте дані для них?

Архіваріус наче закляк від цього запитання, а потім ледь помітно усміхнувся про себе.

— Ну, звичайно. Ти можеш цього і не знати, але у нашому устрої, такі як я, Архіваріуси, відіграють чималу роль. Ми несемо в собі минуле. Памʼять. Злети й падіння. Знання. Ми є невідʼємною частиною нашого ладу, оскільки маємо змогу дивитися на речі під іншим кутом. Довгостроково, на покоління вперед. Ось чому, ми збираємо минуле, щоб мати змогу дивитися у майбутнє. Майбутнє, котре відбудеться. Майбутнє, де ми живемо і процвітаємо. Майбутнє, котре більш ніколи не принесе смерті та розрухи.

— Що саме ви хочете знати?

Архіваріус, не став грати в довгу гру, натомість прямо заявив.

— Як померла Земля.

На мить запала тиша. Арі нервово вистукував кінцівками. На дисплеї, замість незрозумілих фігур, висвітлилося обличчя. Воно було зіткане з мерехтливих перешкод, не ворушило губами. Дейн довго мовчав. Усередині його голосового модуля шуміли залишки процесів — слабкі імпульси, що нагадували серцебиття. Він відчував, що розповідь вимагатиме ресурсів: не лише процесорної потужності, а й доступу до пошкоджених блоків пам'яті, які спалахували спогадами, мов зірки у туманності. Та він вирішив — ті, хто тримає у руках минуле, мають знати правду.

— Я розповім, — сказав він голосом, що виявив дивну стриманість, не властиву його попереднім відповідям. — Але мені не доступний той інтерфейс, котрим ви передаєте енергію чи інформацію. Вам доведеться мене вислухати. Хоча за наявності більшого каналу живлення, я зможу... показати вам свою історію. Щоб зрозуміти причини занепаду, вам потрібно знати мою історію. Я покажу вам її. Історію Дейна, творця самого себе.

— Чудово, — обізвався Архіваріус, — просто чудово.

— Шефе, це вже третій запит на поновлення енергії, — голос Арі пройшовся відлунням в голові.

— Арі, все під контролем. Дай йому цього разу стільки енергії, скільки потрібно.