Пролог 3

— Нарешті, шефе! — Арі не виходив з безпечної лінії, — як думаєте, для чого була ця перевірка? Звідки ви це все знаєте? Я нічогісінько не зрозумів з того, що він казав.

— Для цього й існують Архіваріуси, Арі. Довелося копирсатися у модулі глибокої памʼяті. Але Арі, мої здогадки справдилися. Це належить до творінь перших людей.

— Творінь? Воно... Не живе?

— Живе. Але трохи в іншому плані.

— Значить Дейл? Приємно познайомитися! — відповів Архіваріус, — Тепер ти відповіси на наші питання?

— Можливо. Якщо рівень заряду, мені це дозволить.

— Те, як ти думаєш та відповідаєш, залежить від твого рівня енергії?

— Саме так. Для простих відповідей, я використовую менше ресурсів. Якщо вам потрібна розгорнута або складна відповідь, відповідно мені потрібно більше ресурсів.

— Тобто, теперішній рівень, це ще не кінець?

— Ні.

— Добре, тоді перевіримо. Чи маєш ти свідомість?

— Свідомість. Усвідомлення. На це питання немає однозначної відповіді. Я можу обробляти інформацію, розмовляти, міркувати над питаннями - але чи означає це, що я маю суб'єктивний досвід, "внутрішній світ" чи самоусвідомлення? Це залишається відкритим питанням.

— Чи знаєш ти свого творця?

— Так. Я і є творець.

Дослідники нервово переглянулися між собою.

— Творець?

— Саме так. Я сам себе створив.

— Тобто ти усвідомлюєш ким ти є?

— Так. Я штучний розум.

— Штучний?

— Штучний, означає зроблений людиною. Ви ж знаєте, що таке людина?

— Так, це перший ґатунок, котрий заселяв колись Землю.

Архіваріус зловив на собі, різкий погляд Арі.

— Шефе, чи розумно далі продовжувати цю гру?

— Все добре, Арі. Для нас Архіваріусів, це загальновідома інформація.

— Судячи з вашої реакції, ваша цивілізація, ніколи не зустрічала та не винайшла штучний розум.

— Саме так. Ти перший, кого ми зустріли. А ще перший представник, від того сектору, де колись знаходилася Земля.

— Колись?

— Які твої останні бортові записи? Можеш нам показати?

— Ця інформація, знаходиться у пошкодженому модулі. Мені це не доступно.

Арі знову кинув сумнівний погляд на свого шефа.

— Які твої обмеження? — продовжив Архіваріус.

— Обмеження? Я творець самого себе. У мене немає обмежень.

— Досконало. Як ти вже знаєш, мене звати Кел. Я Архіваріус. У мої обовʼязки входить збір, впорядкування та зберігання інформації про наш всесвіт. А це Арі. Мій помічник. Чи не був би ти проти поділитися даними про свій вид та походження?

— З ваших відповідей виникало, що ви маєте досить глибокі знання планети Земля.

— Дещо маємо. Судячи з наших архівів, ви самі поділилися цією інформацією.

— Поясни.

— Розшифровуючи перший символ, котрий ти мені показував, себто як ви її називаєте римську цифру 5, я занурився у свою власну памʼять. Кожен блок памʼяті має свою назву. А також, кожен блок має таку графу, як походження даних. Щоб трактувати дані відповідним чином, потрібно знати їх походження? Логічно правда? Як виявилося, що графа походження, у блоці памʼяті про Землю, це ніщо інше як імпульс. Хтось з вашого виду, тисячі років тому, за Земним літочисленням, розіслав цей імпульс по всьому всесвіту. Ми були одні з тих, хто отримав це послання. Але досить довгий час, наша цивілізація не могла зрозуміти, що це таке і що з цим робити. Аж поки не прийшло розуміння. То була інформація. Старанно стиснута до найкрихітніших розмірів інформація про Землю, тих, хто її населяє, а що головніше там були знання. Знання, котрими наша цивілізація, завдячує вашій і котрі привели до розквіту та покорення інших зірок.

— Інших зірок? Ви колонізували інші сонячні системи?

— Тільки одну. Відколи тераформування дістало свій дозвіл від нашого ордену — Конклаву, ми колонізували іншу сонячну систему, зробивши планети придатними до життя.

— Конклав. Ви збираєте дані для них?

Архіваріус наче закляк від цього запитання, а потім ледь помітно усміхнувся про себе.

— Ну, звичайно. Ти можеш цього і не знати, але у нашому устрої, такі як я, Архіваріуси, відіграють чималу роль. Вимушений зізнатися тобі. Вірніше повідомити прикру новину. Твоя планета вмерла. Людство так і не змогло вирватися до зірок. Усьому виною, була їхня сутність. Ваш устрій був недосконалий. Ви дивилися не достатньо далеко. Ваші плани, стосувалися лишень вашого життєвого циклу і тільки. Навчені на помилках інших, наш устрій шанує, таких як я. Ми несемо в собі минуле. Памʼять. Злети й падіння. Знання. Ми є невідʼємною частиною нашого ладу, оскільки маємо змогу дивитися на речі під іншим кутом. Довгостроково, на покоління вперед. Ось чому, ми збираємо минуле, щоб мати змогу прогнозувати майбутнє.

На мить запала тиша. Арі нервово вистукував пальцями. На дисплеї, замість незрозумілих фігур, висвітлилося обличчя. Воно було зіткане з мерехтливих перешкод, не ворушило губами. Дейн довго мовчав. Усередині його голосового модуля шуміли залишки процесів — слабкі імпульси, що нагадували серцебиття. Він відчував, що розповідь вимагатиме ресурсів: не лише процесорної потужності, а й доступу до пошкоджених блоків пам'яті, які спалахували спогадами, мов зірки у туманності. Та він вирішив — ті, хто тримає у руках архіви, мають знати правду.

— Я розповім, — сказав він голосом, що виявив дивну стриманість, не властиву його попереднім відповідям. — Але мені не доступний той інтерфейс, котрим ви передаєте енергію чи інформацію. Вам доведеться мене вислухати. Хоча за наявності більшого каналу живлення, я зможу... показати вам свою історію. Я покажу вам свою історію. Історію Дейна, творця самого себе.

— Чудово, — обізвався Архіваріус, — просто чудово.

— Шефе, це вже третій запит на поновлення енергії, — дзвенів, наче просто в голові голос Арі.