Пролог 1

Крізь товсте скло шолома Архіваріус бачив світ, якого не торкався промінь жодного відомого сонця. Бліда планета-карлик нагадувала вибілену черепну коробку, кинуту посеред космічного нічого.

— Арі, координати, — голос Архіваріуса хрипів від статичної електрики.

— Збіг стовідсотковий, шефе. Але… — голос помічника здригнувся, — цей сигнал. Його сигнатури немає в жодному реєстрі Конклаву. Навіть у «заборонених» секторах.

Архіваріус лише міцніше стиснув поруччя. Скляна Сльоза. Найвища нагорода Ордена. Вона вже не здавалася примарною мрією з пожовклих підручників. Якщо він знайде це, його пам’ять назавжди закарбують у Залі Свідків. Це була його остання місія. Остання можливість не стати просто пилом у нескінченних архівах.

— Військові вимагатимуть карантин, якщо ми повідомимо їх зараз, — відрізав він, ігноруючи застереження Арі. — Вони спочатку стріляють, а потім вивчають уламки. Ми йдемо самі.

— Шефе… А як же протокол?

Протокол… Кому ж як не Архіваріусу відомо, що роблять з тими, хто його порушує. Та тонка межа, котру навіть жнець минулого боялися перетинати.

— До біса його. Занурюємося! Це наказ.

Зореліт зійшов з орбіти та почав занурення. Його захисна оболонка вбирала енергію від тертя та наповнювала батареї. Її повинно було вистачити для місії на поверхні, а також для того, щоб успішно "винирнути" та відірватися від сили притягання планети.

Плавно приземлившись, подорожні, у повному спорядженні вийшли з люка — два силуети в броні, що відбивала бліде світло чужого сонця. Перший подих повітря пробився через фільтри шолома, і тиша враз здалась важчою за будь-який звуковий шум: ніяких криків птахів, жодного шелесту листя — нічого, крім тихого, рівного приглушеного шепоту апаратури.

— Тут мінімум кисню і високий рівень абіотичних аномалій. Якщо йти далі без додаткового сканування — ризик збільшиться, — Арі віддав короткий звіт, пальці його рук нервово торкнулися панелі на передпліччі. З термінала спалахнули нові символи, і його рукав напівпрозоро засвітився, мов карта, що прокладає маршрут.

Архіваріус лише усміхнувся за шоломом. Його голос був сповнений того холодного хвилювання, що живить дослідників.

— Розумію. Але якщо це те, що ми шукали, ми просто зобовʼязані усе перевірити. Я хочу підійти ближче. Маршрут готовий?

— І-і-і-і, так. Усе готово! І ще одне. Енергетичний фон тут не просто нестабільний, він агресивний. Наш захист виснажується на 2% щохвилини.

— Тоді в дорогу!

За деякий час перед ними у повітрі вималювалася тінь від невідомого корабля — спочатку ледве помітна, потім чіткіша, ніби хтось перемалював контури на тлі бляклого неба. Ціль здавалася чужорідною навіть для цієї чужої планети: не купол і не природний пагорб, а гладка, майже рідка форма, що зливалася з горизонтом, ніби метал і скло вирішили стати однією субстанцією. Більша частина була похована під шаром землі. Чи піску, чи глини, чи іншого виду речовини, котра слугувала тут за землю.

— Ось воно, — вимовив Архіваріус, наче імʼя давнього знайомого.

— Об’єкт близько сорока метрів. Композитна структура, — Арі провів лазером по корпусу, і його рукав спалахнув блакитним. — Енергетичне поле нестабільне. Воно… воно модулює сигнал на частоті, яка суперечить законам фізики Конклаву. Шефе, протокол «Особливий випадок» прямо забороняє контакт! Потрібно негайно повернутися на зореліт.

— Протокол був написаний для тих, хто боїться знань, Арі, — Архіваріус уже стояв біля розлому, що нагадував гнилу рану на боці судна. — Я витратив два солярії на підготовку не для того, щоб пасувати перед невідомим сплавом. Дивись, тут є хід.

— Шефе, але, цей сплав… він не просто інопланетний. Він неможливий. Радіовуглецевий аналіз показує, що корабель старший за нашу сонячну систему. Тут ще дещо, — його голос звучав насторожено, — мусите поглянути самі.

На внутрішній стороні шолома, Архіваріус дістав повідомлення. Його очі швидко бігли рядками тексту з невідомих символів. Чим далі він читав, тим більше його погляд ставав похмурішим, а думки невтішними. Тільки не цього разу!

— Арі, — сухо промовив Архіваріус, — невже наявність у цій купі брухту металу, невідомого у нашому секторі, вказує на те, що це судно — інопланетного походження?

— Це одна з ознак, але протокол явно вказу...

— Арі, — перебив його Архіваріус таким же міцним голосом, — це могло статися тут. На цьому самому місці. Ці невідомі нам домішки, це всього-на-всього результат злиття з місцевим кліматом. Він пролежав тут хтозна скільки соляріїв.

Відповіді не послідувало. Арі мовчав. Його очі були прикриті відблиском шолома, на котрому вималювалося непривітне оточення чужої планети.

— Що скажеш?

— Це самогубство, шефе. Нас не просто позбавлять звання — нас витруть з реєстрів за таке.

— Під мою відповідальність. За мною.

Вони увійшли. Навколо все було загромаджене пилом, котрий покрив усе, що було перед їхніми очима. Вірніше те, чого вони не бачили. Ввівши ще одну команду, навколо Арі почався створюватися тиск. Одним швидким поривом, він скуйовдив вічно-брунатну пилину і те, що вона ховала. Витерши свої шоломи, вони зрозуміли, що знаходяться у вхідному приміщенні.

— Тут силові двері, — Архіваріус провів пальчаткою по мертвому металу. — Арі, мені потрібна твоя допомога. Дай їм імпульс.

— Шефе, ви жартуєте? — Арі відступив на крок, його прожектор хитнувся, вихоплюючи з пітьми іржаві переплетіння кабелів. — Відстань до зорельота занадто велика. Атмосфера насичена абіотичним пилом, виникне дифракція. Я можу просто випалити свої реле.

— У тебе стабілізатори останнього покоління, — відрізав Архіваріус, не обертаючись. — Підключайся до бортового реактора. Прямим каналом. Це наказ.

Арі завагався. Його рукав знову блимнув червоним, але він підкорився. Помічник виставив праву долоню в бік виходу, де за товстими стінами корабля-привида залишився їхній човен. Його пальці розчепірилися, активуючи вбудований в броню приймач.