Пролог 1

— Арі, перевір ще раз чи збігаються координати.

— Так, шефе.

— Якщо це воно, скоріш за все на нас чекає щось цікаве.

— Шефе, вам не здається це дивним?

— Звісно, що здається. Ніхто так просто не ділиться своїми координатами.

— Я не думаю, що це був сигнал допомоги. Щось... тут не так. Цей сигнал... У нього дивна сигнатура. Вона не зареєстрована ніде у наших базах. Я вважаю, що було б розсудливіше дочекатися підтримки військових.

— М-м-м, погана ідея. Вони при найменшій підозрі рознесуть тут все на друзки. Ми ж тут не для цього, правда?

Зореліт Архіваріуса вже виходив на орбіту незвіданої планети-карлика. Саме звідси, декілька світлових років тому, був пійманий незрозумілий сигнал. Годі було шукати його по усіх базах та внутрішніх сховищах. Нічого подібного не містилося в жодному документі, а позаяк Архіваріуси мають настільки широкий доступ до інформації, кількість якої не вдасться описати словами. Це навіть важко не те щоб зрозуміти, а навіть уявити.

— Це воно, шефе, — пролунав монотонний голос Арі, — починаємо приготування до занурення?

— Аякже! — почувся захоплений голос Архіваріуса.

— Збираю дані про поверхню.

На поверхні прозорого вікна дисплею почали мерехтіти невідомі символи. Заплющивши очі, Арі приставив долоню до термінала. Його рука замерехтіла блакитним світлом. Символи почали стискуватися, наче долоня всмоктувала у себе саму реальність.

— Ціль знаходиться у третьому секторі. Флора і фауна... Відсутні. Ознаки життя... Відсутні. Кисневі гази... Мінімальні. Поверхня не пристосована до довготривалого перебування. Приблизний час до занурення... 15 хвилин.

— От і чудово. Краще не могло і бути.

— Шефе, протокол вимагає, щоб перед зануренням ви перевірили споряд...

— Арі, протокол я і так знаю. Не потрібно повторюватися.

— Шефе, це входить у мої прямі обовʼязки... І у протокол також.

— А ти думаєш, що два солярії підготовки я чим займався?

Зореліт зійшов з орбіти та почав занурення. Його захисна оболонка вбирала енергію від тертя та наповнювала батареї. Її повинно було вистачити для місії на поверхні, а також для того, щоб успішно "винирнути" та відірватися від сили притягання планети.

Плавно приземлившись на поверхні, подорожні, у повному спорядженні вийшли з люка — два силуети в броні, що відбивала бліде світло чужого сонця. Перший подих повітря пробився через фільтри шолома, і тиша враз здалась важчою за будь-який звуковий шум: ніяких криків птахів, жодного шелесту листя — нічого, крім тихого, рівного приглушеного шепоту апаратури.

— Шефе, підошва проміряна. Ґрунт… частково склянистий, частково пористий, — сухо відрапортував Арі, крокуючи попереду. Його голос залишався монотонним, але очі за склом шолома промайнули тривогою.

Поверхня під їхніми ногами дарувала дивний відгук: кожен крок викликав легке мерехтіння в стійці атмосфери, ніби сама планета настроювалася на їхні кроки. Далекі обриси — низькі куполи, хребти мінералів, що нагадували вирізані вітрила — відбивалися у тонкій плівці повітря, створюючи відчуття, ніби вони ступають по добряче промальованій ілюзії.

— Тут мінімум кисню і високий рівень абіотичних аномалій. Якщо йти далі без додаткового сканування — ризик збільшиться, — Арі віддав короткий звіт, пальці його рук нервово торкнулися панелі на передпліччі. З термінала спалахнули нові символи, і його рукав напівпрозоро засвітився, мов карта, що прокладає маршрут.

Архіваріус лише усміхнувся за шоломом. Його голос був сповнений того холодного хвилювання, що живить дослідників.

— Розумію. Але якщо це те, що ми шукали, ми просто зобовʼязані усе перевірити. Я хочу підійти ближче. Скільки ще до цілі?

— Приблизно пів кілометра. З нашими темпами просування та враховуючи дію місцевої гравітації це приблизно... 20 хвилин.

— Непогано, тоді в дорогу!

За деякий час перед ними у повітрі вималювалася тінь від невідомого корабля — спочатку ледве помітна, потім чіткіша, ніби хтось перемалював контури на тлі бляклого неба. Ціль здавалася чужорідною навіть для цієї чужої планети: не купол і не природний пагорб, а гладка, майже рідка форма, що зливалася з горизонтом, ніби метал і скло вирішили стати однією субстанцією. Більша частина була похована під шаром землі. Чи піску, чи глини, чи іншого виду речовини, котра слугувала тут за землю.

— Ось воно, — Архіваріус вимовив так, наче вимовляв ім'я давнього знайомого. Він присунувся до панелі шолома, очі засклилися від відблисків.

Швидко оцінивши їхні шанси потрапити всередину, Арі знову провів долонею, даючи волю зеленому лазеру. Він збирав дані про склад речовини та оцінював вік знайденого обʼєкта. Аналіз тривав недовго, позаяк вже за мить, на округлому склі шолома знову постали невідомі знаки. Арі моргнув лівим оком два рази. У відповідь, знаки почали розсипатися за межі екрана, а сам він здобув те, що хотів. Аналіз вже був у його голові.

— Об'єкт величиною близько сорока метрів по довгій осі. Поверхня не цілком металічна: композитна структура з фракціонованих шарів, що змінюють оптичні властивості в залежності від кута огляду. Сигнатура енергетичного поля — нестабільна, на частотах, що не відповідають жодній відомій технології, — сухо відрапортував Арі. — Є слабкі хвилі модуляції, що збігаються з сигналом, який ми ловили.

— Це воно Арі, — запал у голосі Архіваріуса було чути навіть через викривлення звуку інтеркома, — Це воно. Нам потрібно, якнайшвидше придумати, як дістатися в середину, нічого не пошкодивши. Є ідеї?

— Шефе, тут ще дещо, — його голос звучав насторожено, — мусите поглянути самі.

На внутрішній стороні шолома, Архіваріус дістав повідомлення. Його очі швидко бігли рядками тексту з невідомих символів. Чим далі він читав, тим більше його погляд ставав похмурішим, а думки невтішні. Тільки не цього разу! Якщо це виявиться правдою, цілі два солярії підготовки, занять та невблаганних тренувань підуть на марне.