Місто

Новий Київ, центр міста.

Розділ 1. Новий Київ.

Ринок, багато хто метушиться йде кудись собі, вибирає або продає товар, здається, здалеку хтось питав про родичів.

А ось я! Ходжу собі, шукаю старі жорсткі диски. „Цікаво, їх хтось досі продає чи треба вже йти до руїн? Раніше були продавці, а зараз щось пів центрального ринку пройшов...“

Поки йду до свого дому, хоча як ТАКЕ можна назвати домом, короче, поки йду до своєї розвалюхи, знов нагадаю, що сталось.

Років 150 назад світ захопила якась невідома хвороба схожа на сказ з одним але: вона підтримувала життя хворого на скільки це можливо, роблячи його максимально агресивним. Потім, як мені розказували, вона мутувала, роблячи з деяких істот швидких монстрів з численними гнійними отворами по тілу. Остання мутація, призвела до симбіозу з іншими, можливість розмножуватись і що ще... А! В деяких ситуаціях стадний інстинкт. Як люди всі не по перезаряджалися за кілька років від цієї зарази. Стіни. Так, стіни. У Новому Києві збудована мережа стін, названа Велика Стіна. Дуже оригінально.

Старі ділянки мережі переважно зроблені зі всілякого сміття, вагони старих метро, автомобілі та рештки будівель, нові ж більше збудовані з бетону.

Досить про стіни є більш важлива річ — потяг. Рада Сімох — рада з найкращих семи людей найважливіших для виживання: медик, військовий, будівельник, інженер, фермер, мисливець та одна людина з народу. Тож, вони десь років 25 тому запровадити проєкт „112“, потяг, що здатен їхати на двох видах палива, щоб завжди функціонувати. П’ять років тому його добудували і для нього вибрали біопаливо і електроенергія. Бонусом до того на ньому стоять сонячні генератори часів до апокаліпсису. Останні три роки потяг функціонує. І вгадаєте що? Я маю на нього квиток!

О! Я вже дійшов до свого, скажем так, дому. Проста надбудова у підвалі будинку. Пам’ятаю, як заносив туди все необхідне для життя: спальник, що згодом трансформувався у досить зручне ліжко, старий пошарпаний стілець і стіл, згодом до них додались трохи підбите дзеркало та тримач для свічок. Отже, нащо мені ті диски? Одного дня під час облаштовування мого сховища, знайшов тут старий, як його там називали... Ноутбук. Батарея давно здохла, але домовившись про електроенергію сюди я мав доступ до пісень, фільмів, навіть ігор старого світу. І це повний шик, тільки за електрику доволі дорого платити.