Закінчення

Час минав, заліковуючи рани, що їх завдала Чорноліссю жорстока битва та гірка зрада. Біль від втрати Петра поволі вщухав, перетворюючись на світлий, щемливий сум та безмежну вдячність за те, що ця мужня, добра людина була в їхньому житті. Село, омившись сльозами, знову наповнилося звуками — сміхом дітей, що безтурботно гралися на вулицях, скрипом колодязних журавлів, мелодіями народних пісень, що линули з хат теплими вечорами. Люди повернулися до своїх звичних справ, але тепер в їхніх очах, поряд із спокоєм, жила нова мудрість — мудрість тих, хто зазирнув у вічі темряві і вистояв. Вони навчилися цінувати кожну мить миру, кожну посмішку, кожне слово підтримки.

Олеся і Крук, чиї серця навіки поєднала спільна боротьба, одружилися. Їхнє весілля стало справжнім святом для всього Чорнолісся. Здавалося, саме сонце світило яскравіше, а квіти пахли духмяніше. Люди співали, танцювали, веселилися від душі, вітаючи молоду пару, що стала для них символом надії та незламності. Олеся, у білій, вишитій лісовими квітами та травами сукні, з віночком з польових маків та волошок на розпущеному чорному волоссі, була втіленням самої весни. Крук, незграбний у святковій вишиванці, але з гордою поставою воїна і мечем предків за поясом, що йому з пошаною передали старійшини, дивився на неї очима, сповненими безмежного кохання.

— Я ніколи не думав, що знайду дім, а тим більше — таке щастя, — прошепотів він їй, коли вони стояли перед старим дубом, де дід Василь проводив їхній простий, але сповнений глибокого сенсу обряд. — Обіцяю берегти тебе і Чорнолісся, доки б'ється моє серце.

— А я обіцяю завжди бути твоїм світлом, Тарасе, — відповіла Олеся, і її очі сяяли щастям. — У найтемніші часи. Наше кохання – наш найсильніший оберіг.

Незабаром у їхній маленькій хатинці на узліссі залунав дитячий сміх. Спочатку на світ з'явилася дівчинка, така ж чорнокоса і синьоока, як Олесина мати, і вони назвали її Марічкою, вшановуючи пам'ять тієї, чиє ім'я було так жорстоко спаплюжене зрадою. Марічка змалечку тягнулася до лісу, до трав, і в її допитливих оченятах Олеся бачила перші іскри магічного дару. А через кілька років у них народився син. Міцний, темноволосий хлопчик з серйозним, як у батька, поглядом. Йому дали ім'я Петро — на пам'ять про їхнього вірного, загиблого друга. Діти росли здоровими і щасливими, оточені любов'ю батьків та всього села. Вони успадкували від матері її зв'язок з природою та магічні здібності, а від батька — його незламну мужність, силу волі та гострий розум. Олеся і Крук терпляче навчали їх всьому, що знали самі, — магії давніх Хранителів, мистецтву зцілення, вмінню володіти зброєю, але найголовніше — любові до рідної землі, поваги до традицій предків і мужності захищати свій світ.

Вони продовжували жити в Чорноліссі, ставши його невід'ємною частиною, його серцем і душею. Олеся стала справжньою цілителькою, до якої йшли за допомогою і порадою з усіх навколишніх сіл. Її магія, тепер ще сильніша і мудріша, допомагала людям у хворобах, оберігала врожаї, відганяла дрібне зло, що іноді ще наважувалося зазирнути до їхнього краю. Крук же був її незмінною опорою, її надійним захистом. Він став справжнім охоронцем і воїном Чорнолісся, навчаючи молодь мистецтву самозахисту, пильнуючи спокій села, завжди готовий стати на його захист. Їхні імена, Хранителька Олеся та Воїн Крук, передавалися з покоління в покоління, а історії про їхню боротьбу зі злом, про їхнє кохання, що перемогло всі випробування, розповідали біля вогнища довгими зимовими вечорами, запалюючи в серцях молодих віру в добро і справедливість.

А Чорнолісся продовжувало жити своїм таємничим, сповненим магії і чудес життям. Воно залишалося місцем, де реальність тісно перепліталася з казкою, де люди жили в глибокій гармонії з природою, де стародавні традиції шанувалися і передавалися нащадкам, і де пам'ять про великі випробування робила їх лише сильнішими. Бо вони знали: хоч би якою темною не була ніч, любов і добро завжди переможуть зло. І хоча відгомін минулого ще довго буде нагадувати про себе, над Чорноліссям тепер сяяло сонце, а Прокляття Зміїного Яру залишилося лише страшною легендою, пересторогою для майбутніх поколінь.