Розділ 8 Битва зі злом

Погрози чорнокнижника, наче темні хмари, знову занурили Чорнолісся в атмосферу страху і невизначеності. Люди з тривогою чекали на повернення зла, щодня очікуючи нападу, готуючись до нової битви. Але серед цього страху жевріла і надія. Олеся, попри внутрішній біль і розчарування від зради сестри, стала для них символом надії і опору. Її мужність і сила духу надихали їх, давали їм віру в те, що вони зможуть перемогти темряву.

Вона знову очолила захист села, об'єднавши навколо себе жителів Чорнолісся. Вони працювали день і ніч, укріплюючи свої домівки, будуючи захисні споруди, тренувалися володіти зброєю, вивчали нові заклинання захисту, які Олеся знаходила в стародавніх книгах. Крук був поруч з Олесею, підтримуючи її і допомагаючи у всьому. Його любов і відданість давали їй силу протистояти страху і відчаю.

Одного дня, коли життя в селі йшло своєю звичкою, над Чорноліссям згустилися хмари, і сонце сховалося за темною пеленою. Повітря стало важким і задушливим, ніби сама природа затамувала подих в очікуванні чогось жахливого. Люди з тривогою підняли голови до неба, їхні серця стиснулися від лихого передчуття. Вони знали, що це — знак наближення чорнокнижника.

І дійсно, незабаром на горизонті, серед грозових хмар, з'явилася фігура чорнокнижника. Він летів на величезному чорному вороні, а за ним, наче зграя хижих птахів, тягнулася ціла армія темних істот. Їхні крики і вереск розносилися по околицях, навіюючи жах і відчай.

"Він повернувся!" - крикнув хтось з жителів села, і його голос був сповнений страху.

"Не бійтеся!" - гукнула Олеся, виступаючи наперед і гордо піднімаючи голову. Її очі палали рішучістю, а голос звучав твердо і впевнено. "Ми готові до бою! Ми захистимо наш дім!"

Вона підняла руки до неба, і почала читати заклинання, слова якого вона знайшла в стародавніх книгах. Навколо села, наче захисний кокон, з'явився магічний бар'єр, який засяяв яскравим золотистим світлом. Він був міцним і непроникним, наче стіна з чистого світла.

Чорнокнижник, оточений чорним туманом і випромінюючи зловісну ауру, наблизився до села. Він підняв руки до неба, і з його долонь вирвалися потужні потоки темної енергії, які вдарили в захисний бар'єр. Бар'єр затремтів, замерехтів різнокольоровими спалахами, але вистояв. Чорнокнижник зашипів від люті. Він не очікував такого опору.

Тоді він змінив тактику. Змахнувши рукою, він наслав на село хмару темних істот, які вирвалися з лісу, наче зграя хижих птахів. Їхні крики і вереск наповнили повітря, навіюючи жах і відчай.

Почалася запекла битва. Жителі села відважно боролися з істотами, використовуючи всю свою зброю і магію. Крук, стоячи на вежі, стріляв з рушниці, точно вражаючи ворогів одного за одним. Петро, розлючений і безстрашний, розсікав ворогів сокирою, його удари були сильними і точними. Інші чоловіки билися вилами, ножами, палицями, захищаючи своїх рідних і свій дім.

Олеся, стоячи на пагорбі, направляла свою магічну силу на ворогів, спалюючи їх вогняними кулями, заморожуючи льодяними стрілами, відкидаючи повітряними хвилями. Її магія була потужною і руйнівною, але вона також виснажувала її сили.

Битва була довгою і кривавою. Земля була вкрита тілами темних істот і поранених жителів села. Багато людей було поранено, але вони не здавалися. Вони знали, що від них залежить доля Чорнолісся, що вони — остання лінія оборони від сил темряви.

Крук бився пліч-о-пліч з Олесею, захищаючи її від нападів темних істот. Він відбивав їхні удари мечем, стріляв з лука, кидався на них з голими руками. Він бачив, як Олеся стомлюється, як її сили тануть з кожною хвилиною. Він знав, що вона не витримає довго.

"Олесю, тобі потрібно відпочити", - крикнув він, перекрикуючи шум битви. "Ти занадто виснажена!"

"Ні, я не можу", - відповіла Олеся, її голос ледь було чутно. "Я маю захищати село. Я не можу залишити їх".

"Я захищу тебе", - сказав Крук, стаючи перед нею щитом. "Ти можеш на мене розраховувати".

Олеся крізь втому посміхнулася, відчуваючи тепло його турботи. "Дякую, Круче", - сказала вона, і її голос набув нової сили. "Я знаю, що ти завжди будеш поруч".

Відчуваючи, як її сили вичерпуються, Олеся зрозуміла, що має діяти рішуче. Вона відійшла в бік, туди, де її не могли дістати темні істоти, і почала читати нове заклинання, слова якого вона знайшла в найдавнішій книзі магії, що зберігалася в її родині століттями. Навколо неї закружляли іскри, повітря завібрувало, а потім з'явився могутній вихор, який підняв у повітря темних істот, закрутив їх у шаленому танці і відкинув далеко за межі села. Вони падали на землю, ніби збиті птахи, і зникали в темряві.

Чорнокнижник зрозумів, що його план провалився. Він не міг перемогти Олесю і жителів Чорнолісся, які об'єдналися в обличчі небезпеки і боролися з неймовірною силою і мужністю. Він з люттю подивився на них, промовивши прокляття на їхню адресу, і зник у чорних хмарах, залишивши після себе лише запах сірки і відлуння своєї поразки.

Битва закінчилася. Чорнолісся було врятоване. Але Олеся і Крук, стоячи на пагорбі і спостерігаючи, як розсіюється темрява, знали, що це ще не кінець. Чорнокнижник ще повернеться. Він не заспокоїться, поки не помститься за свою поразку. Вони мали бути готові до нової битви, до нового випробування.

Після битви село було схоже на поле бою. Повалені дерева, зруйновані хати, поранені люди — все це нагадувало про жахливу небезпеку, яка нависла над Чорноліссям. Але попри все, в повітрі витала атмосфера перемоги і надії. Олеся і Крук були вичерпані, але щасливі. Вони знову захистили Чорнолісся від темних сил. Але вони знали, що це ще не кінець. Чорнокнижник був лише одним із слуг зла, і воно ще повернеться. Вони мали бути пильними і сильними, щоб захистити свій світ від темряви.

"Нам потрібно знайти спосіб знищити зло назавжди", - сказала Олеся, сидячи біля вогнища в їхній хатині. Полум'я відбивалося в її очах, і Крук бачив в них не лише рішучість, але й глибоку задуму.