5.4

Вона взяла Крука за руку, і він відчув тепло її долоні, яке ніби передавало йому силу і впевненість. Вони повільно підійшли до озера і увійшли в воду. Вода була холодною і слизькою, вона обпікала їхні ноги, наче лід. Крук відчув, як його ноги грузнуть в м'якому мулі, який тягнув їх донизу.

Раптом з води почали з'являтися жахливі істоти. Вони були подібні на людей, але їхні тіла були викривлені і спотворені, наче відображення в кривому дзеркалі. Їхні очі горіли червоним вогнем, а з їхніх ро

тів стирчали гострі ікла. Вони простягали до Крука і Олесі свої довгі кістляві руки, намагаючись схопити їх, затягнути під воду.

Крук відчув жах, який паралізував його волю. Він хотів кричати, але не міг вимовити ні звуку. Його горло стиснулося, а язик ніби приріс до піднебіння. Він хотів втекти, але його ноги не слухалися його, вони були наче прикуті до дна озера.

Олеся міцно тримала його за руку, її дотик давав йому силу. "Не бійся", - сказала вона спокійно, і її голос пролунав в його вухах, наче рятівний коло. "Я з тобою".

Вона підняла амулет захисту, який вона тримала в іншій руці, і направила його на істот. Амулет засяяв яскравим світлом, розсіюючи темряву і відганяючи страх. Істоти заверещали від болю і з криком зникли під водою, залишивши після себе лише кола на воді, які швидко розходилися і зникали.

Крук і Олеся, тримаючись за руки, продовжили свій шлях через озеро страху. Вони йшли повільно, обережно ступаючи по слизькому дну, намагаючись не дивитися на жахливі обличчя, які з'являлися з води, ніби намагаючись затягнути їх в темну безодню. Вони чули їхні пронизливі крики, їхній моторошний шепіт, але не піддавалися страху. Вони знали, що їхня любов, їхня єдність, їхня віра в перемогу — це їхня найсильніша зброя проти темряви.

Нарешті вони дійшли до протилежного берега озера. Вони вийшли з води, тремтячи від холоду, і впали на землю, вичерпані і налякані. Але вони були живі, вони подолали перше випробування.

"Ми впоралися", - сказала Олеся з полегшенням, її голос ледь чутно тремтів. "Ми перемогли наші страхи".

Крук кивнув, міцно стискаючи її руку. Він був гордий собою і Олесею. Вони довели, що вони сильніші за свої страхи, що вони можуть подолати будь-які перешкоди, якщо будуть разом.

Вони підвелися, відряхнули з одягу воду і пішли далі, заглиблюючись в лабіринти печер.  

Подолавши озеро страху, Олеся і Крук опинилися в лабіринті печер, які розбігалися в різні боки, наче гілки велетенського дерева. Коридори були вузькими і темними, стіни — вологими і слизькими, а зі стелі безперервно капала вода, створюючи навколо атмосферу занедбаності і тривоги. Здавалося, що ці печери ніколи не бачили сонячного світла, що вони віками перебували в темряві і тиші.

Олеся дістала з кишені стару, потерту карту, яку дала їй Русалка. На карті були зображені лабіринти печер, їх звивисті коридори і таємничі зали. Червоним хрестиком було відмічено місце, де, за словами Русалки, знаходиться серце зла. Але карта була старою і потертою, багато місць на ній були стерті часом, і Олеся не була впевнена, чи вона допоможе їм знайти правильний шлях.

"Нам потрібно бути обережними", - сказала вона Круку, вдивляючись в карту. "Тут можуть бути пастки".

Крук кивнув, його погляд був зосереджений і напружений. Він уважно дивився під ноги, намагаючись не пропустити ніякої небезпеки.  

Вони йшли лабіринтом, наче загублені душі в потойбічному світі. Смолоскип в руці Олесі ледь розганяв темряву, вихоплюючи з неї обривки скель, що нависали над ними, і звивисті коридори, які розбігалися в різні боки, наче змії. Час від часу вони зупинялися, щоб перевірити карту і визначити свій напрямок. Олеся тримала карту близько до вогню, намагаючись розгледіти бліді лінії і символи, які вказували шлях до серця зла. Крук нервово озирався, його рука інстинктивно тягнулася до рушниці. Він відчував присутність чогось зловісного в цій темряві, чогось, що спостерігало за ними з тіней.

Раптом вони почули звук падаючого каміння. Спочатку це був ледь чутний стукіт, але він швидко переріс у гучний гуркіт, який відлунював від стін печери. Вони обернулися і побачили, що стеля печери почала обвалюватися. Величезні брили каменю відколювалися від склепіння і з гуркотом падали на землю, піднімаючи хмари пилу.

"Швидше!" - крикнула Олеся, її голос пролунав в печері, наче дзвін. "Нам потрібно йти звідси!"

Вони побігли вперед, щодуху, намагаючись втекти від обвалу. Камені падали навколо них, загрожуючи завалити прохід. Крук відчув жах, який паралізував його волю. Він боявся, що вони не встигнуть вибратися, що їх завалить в цій темній печері. Він чув, як за ними обвалюється стеля, як земля тремтить під їхніми ногами.

Нарешті вони добігли до розвилки. Два коридори розходилися в різні боки, гублячись в темряві. Олеся швидко глянула на карту, намагаючись зорієнтуватися.

"Нам потрібно наліво", - сказала вона, вказуючи на лівий коридор.

Вони побігли наліво, і в ту ж мить стеля печери обвалилася за їхніми спинами, заблокувавши прохід. Величезна брила каменю впала прямо на те місце, де вони стояли ще мить тому.

Вони зупинилися, щоб перевести подих. Вони були в безпеці, але вони знали, що небезпека ще не минула. Печера була старою і нестійкою, і обвал міг повторитися в будь-який момент.

Вони продовжили свій шлях лабіринтом, обережно ступаючи по нерівній підлозі, прислухаючись до кожного звуку. Вони йшли довго, здавалося, цілу вічність, поки не дійшли до великої зали. Зала була круглої форми, зі високою склепінчастою стелею, яка губилася в темряві. В центрі зали стояв кам'яний вівтар, стародавній і могутній, наче серце самої печери.

"Це місце, де знаходиться серце зла", - сказала Олеся, і її голос пролунав в тиші зали, наче заклинання.

Крук відчув холодок, який пробіг по його спині. Він знав, що їх чекає найважче випробування, що зараз вони зіткнуться зі злом віч-на-віч.

Вони підійшли до вівтаря. На ньому, наче на п'єдесталі, лежав невеликий чорний камінь. Камінь пульсував, наче живе серце, випромінюючи темну енергію, яка наповнювала залу холодом і страхом.