2.2

Петро, мовчки кивнувши на прощання Олесі, повів Крука вузькими, кривими вуличками села, подалі від цікавих очей і балакучих язиків. Вони йшли мовчки, кожен занурений у свої думки. Крук розглядав хати, що тулилися одна до одної, наче пташенята в гнізді, невеликі городці, де зеленіли грядки з картоплею, капустою і буряками, старих людей, що сиділи на лавках біля своїх хат, і дітей, які гралися на вулицях. Він намагався зрозуміти цей світ, цей уклад життя, такий відмінний від того, до якого він звик. Тут все було простіше, спокійніше, ближче до природи. Тут не було міської суєти, шуму автомобілів, неонових вогнів. Тут панував інший ритм життя, ритм природи, ритм землі.

Петро привів Крука до невеликої хатини на околиці села, яка стояла окремо від інших, ніби ховалась від сторонніх очей в тіні старих дерев. Хатина була стара, збудована з темних дерев'яних колод, з солом'яним дахом, позеленілим від вологи і часу. Навколо неї був невеликий город, де акуратно висаджені грядки з картоплею, капустою і буряками свідчили про працьовитість господаря.

"Це мій дім", - сказав Петро, і його голос звучав з теплотою і гордістю. "Заходьте".

Він відчинив двері, і Крук увійшов в хатину. Всередині було чисто і затишно. В кутку стояла велика піч, обмазана глиною, яка випромінювала приємне тепло. На стіні висіли вишиті рушники і ікони, створюючи атмосферу домашнього затишку і спокою. На столі, покритому вишитою скатертиною, стояла миска з рум'яними яблуками і глиняний глечик з молоком.

"Сідайте", - сказав Петро, вказуючи на дерев'яну лавку біля столу. "Я зараз приготую нам обід".

Він діловито заходився біля печі, а Крук сів на лавку, з цікавістю розглядаючи хатину. Він відчував себе спокійно і затишно в цьому простому житлі, яке дихало теплом і добротою. Він був вдячний Петру за його гостинність.

Невдовзі Петро поставив на стіл тарілки з гарячою картоплею, хліб, сир і ковбасу. Крук з вдячністю прийняв їжу. Він був голодний і втомлений, і проста сільська їжа здалася йому найсмачнішою в світі. Він їв з апетитом, насолоджуючись кожним ковтком, кожним шматком.

"Розкажіть мені про небезпеку, яка загрожує селу", - сказав Крук, відсуваючи від себе порожню тарілку. Він відчував, як ситна їжа і тепле молоко повертають йому сили, і цікавість до цього загадкового села знову прокинулась в ньому.

Петро зітхнув, його обличчя на мить стало похмурим і заклопотаним. "Це довга історія", - сказав він, дивлячись на Крука серйозним поглядом. "Але я спробую розповісти вам коротко".

Він почав свою розповідь, і його голос, зазвичай спокійний і розмірений, наповнився таємничістю і тривогою. Він розповів Круку про стародавні легенди Чорнолісся, про те, що цей край здавна вважався місцем, де мешкають не лише люди, а й різні містичні істоти: мавки, що водять хороводи в місячному сяйві, чугайстри, що ховаються в темних лісах, русалки, що заманюють своїм співом подорожніх на дно лісових озер. Він розповів про таємничі ритуали, які проводять місцеві жителі, щоб задобрити духів лісу і захистити себе від злих сил.

І він розповів про Зміїний Яр — місце, оповите темними легендами і страшними історіями. Це був глибокий яр, загублений в лісовій гущавині, де колись давно було язичницьке капище, де люди приносили жертви темним богам. Але з приходом християнства капище було зруйноване, а Зміїний Яр став місцем проклятим, де, за переказами, оселилося давнє зло.

"Це зло пробуджується", - сказав Петро, і його голос зазвучав тривожно. "Воно вже почало насилати на село біди: хвороби, неврожаї, напади звірів. Якщо ми не зупинимо його, воно знищить все живе".

"А як його зупинити?" - спитав Крук, відчуваючи, як його кров холоне в жилах.

"Це складне питання", - відповів Петро, задумавшись. "Нам потрібно знайти спосіб запечатати Зміїний Яр, поки зло не вийшло на волю. Але для цього нам потрібна допомога Олесі".

"Олесі?" - перепитав Крук здивовано. "Чому?"

"Олеся — не просто знахарка", - сказав Петро, дивлячись на Крука серйозним поглядом. "Вона — відьма. Вона володіє давніми знаннями і магічною силою. Тільки вона може нам допомогти".

Крук згадав слова Олесі про магію, про те, що вона знає таємниці лісу. Він почав розуміти, що він потрапив у світ, де реальність переплітається з містикою, де звичайні люди співіснують з незвичайними істотами, де магія - не казка, а реальність. Він відчув збудження і страх одночасно. Збудження від передчуття незвичайних пригод і страх перед невідомим, перед силами, які він не міг зрозуміти і контролювати. 

"Але чому Олеся хоче допомогти мені?" - спитав Крук, здивований словами Петра. "Вона ж мене навіть не знає". Його бентежила така безкорислива доброта з боку незнайомих людей. Він звик до іншого ставлення, де кожен вчинок мав свою ціну, де довіра була рідкістю, а зрада — звичним явищем.

"Олеся відчуває вашу силу", - відповів Петро, і його голос звучав загадково. "Вона знає, що ви можете бути нам корисні в боротьбі зі злом".

"Але я — звичайна людина", - сказав Крук, не розуміючи, про яку силу говорить Петро. "Я не маю ніякої сили".

"Ви помиляєтесь", - сказав Петро, і його погляд був сповнений впевненості. "У вас є сила, про яку ви навіть не підозрюєте. Ви — воїн. Ви маєте досвід боротьби, ви маєте мужність і витримку. Це саме те, що нам потрібно".

Слова Петра змусили Крука замислитися. Він ніколи не думав про себе як про воїна. Він завжди був лише виконавцем чужої волі, інструментом в руках сильніших. Він не мав власної мети, власних переконань. Він просто робив те, що йому наказували, не задаючи зайвих питань. Але зараз, опинившись в цьому незнайомому світі, де панували інші закони, інші цінності, він почав дивитися на себе по-іншому. Можливо, Петро має рацію. Можливо, в ньому дійсно є сила, яка може бути корисною в боротьбі зі злом. Можливо, він зможе знайти тут нову мету, нове призначення.

"Добре", - сказав Крук рішуче, відчуваючи, як в ньому прокидається бажання діяти, боротися, захищати. "Я допоможу вам. Що мені потрібно робити?"