2.1

Вона повела Крука вузькими вуличками села, які петляли між хатами, наче лабіринт. Вони минали хати, оточені невеликими городцями, де росли картопля, капуста, буряки і різні квіти. Біля хат стояли колодязі з журавлями, з яких жінки черпали воду в дерев'яні відра. Крук спостерігав за життям села, за його мешканцями, які займалися своїми повсякденними справами. Він намагався зрозуміти цих людей, їхні звичаї, їхній світ, такий відмінний від того, до якого він звик.

Він помітив, що в селі панує якась особлива атмосфера, яка не схожа ні на що, що він зустрічав раніше. З одного боку, це було звичайне українське село, з його простим укладом життя, з його традиціями і звичками. Люди ходили в вишиванках, співали народні пісні, шанували стародавні обряди. Але з іншого боку, тут було щось незвичне, щось таємниче. Крук відчував це в повітрі, в поглядах людей, в тиші, яка панувала навколо, в самому ритмі життя, який був повільнішим і спокійнішим, ніж у місті.

Він згадав розповіді про відьом, які живуть в цих горах, про нечисту силу, яка бродить лісами, про таємничі ритуали, які проводять місцеві жителі. Він почав придивлятися до людей, шукаючи в них ознаки чогось незвичайного, якихось відмінностей від звичайних селян. Але він нічого не помітив. Зовні вони виглядали як звичайні люди, зайняті своїми повсякденними справами. Але Крук знав, що зовнішність може бути оманливою, що за маскою простоти і наївності може ховатися щось більше, щось таємниче і небезпечне.

Олеся підвела Крука до невеликої каплички, яка стояла на самісінькій околиці села, ніби відгороджена від життя невидимою межею. Капличка була стара, збудована з потемнілих від часу дерев'яних колод, з прогнилими дошками на стінах і похиленим хрестом на даху, який наче сумно схилив голову. Вікна були забиті дошками, а двері щільно зачинені на великий іржавий залізний замок, ніби хтось хотів надійно сховати всередині якусь таємницю.

"Що це за місце?" - спитав Крук, з цікавістю розглядаючи каплицю. Він відчув, як від цього місця віє холодом і занепадом, наче воно ввібрало в себе всю печаль і страждання минулих поколінь.

"Це стара капличка", - відповіла Олеся, її голос звучав тихо і задумливо. "Колись тут молилися наші предки. Але тепер вона закинута".

"Чому?" - спитав Крук, відчуваючи, як його цікавість зростає. Він не міг зрозуміти, чому таке святе місце було покинуте і забуте.

"Люди кажуть, що це місце прокляте", - відповіла Олеся, і її голос ледь чутно здригнувся. "Вони кажуть, що тут відбуваються дивні речі".

"Які речі?" - зацікавився Крук, його погляд прикутий до старої каплиці.

"Кажуть, що вночі тут можна побачити привидів", - відповіла Олеся, і її слова пролунали в тиші, наче подих вітру. "Кажуть, що тут чути стогін і плач. Кажуть, що тут зникають люди".

Крук відчув ще один холодок, який пробіг по його спині. Він не вірив у привидів, вважаючи їх вигадкою для наївних і боягузливих. Але атмосфера цього місця, просякнута холодом і занепадом, викликала у нього незрозумілий неспокій. Він відчув, що тут дійсно є щось незвичне, щось таємниче і небезпечне.

"А ви вірите в ці розповіді?" - спитав він Олесю, намагаючись зрозуміти її ставлення до цього місця.

Олеся задумалася, її погляд був спрямований в далину, ніби вона намагалася проникнути в таємниці минулого. "Я не знаю", - відповіла вона нарешті, і її голос звучав невпевнено. "Але я знаю, що в цьому селі багато таємниць. І я знаю, що нам потрібно бути обережними". Її слова звучали як попередження, наче вона знала щось, чого не хотіла говорити.

Вони повернулися до центру села, де життя вирувало повним ходом. Сонце вже піднялося вище, розганяючи залишки туману, і Чорнолісся постало перед Круком у всій своїй красі. Він бачив вузькі вулички, вимощені камінням, дерев'яні хати з різьбленими віконницями, квітники, що рясніли яскравими барвами, і людей, які йшли по своїх справах, вітаючись один з одним і обмінюючись новинами. Здавалося, що це місце дихає спокоєм і гармонією, і Крук відчув, як його душа починає заспокоюватися після бурхливої ночі.

Олеся вела його до корчми, де він вчора зупинявся на короткий час. "Я хочу познайомити вас з одним чоловіком", - сказала вона, і її голос звучав таємничо. "Він може нам допомогти".

Крук з подивом подивився на неї. "Допомогти з чим?" - спитав він, не розуміючи, про що йдеться.

"З вашою проблемою", - відповіла Олеся, і її погляд був сповнений розуміння. "Я знаю, що ви ховаєтесь від когось. І я знаю, хто може вас захистити".

Крук здивувався. Звідки вона знає про його минуле? Він нікому про це не розповідав. Але він вирішив не розпитувати Олесю. Він довіряв їй, відчуваючи в ній якусь незрозумілу силу і мудрість.

Вони увійшли в корчму. Всередині було більше людей, ніж вчора. За дерев'яними столами, покритими вишитими скатертинами, сиділи чоловіки і жінки, пили пиво і медовуху, їли вареники і ковбасу, і голосно розмовляли, сміючись і жартуючи. В кутку корчми грали музики на скрипці і цимбалах, наповнюючи приміщення веселими народними мелодіями. Атмосфера була тепла і галаслива, повна життя і енергії.

Олеся провела Крука крізь натовп до столу, за яким сидів чоловік в білій вишиванці. Він був міцної будови, з коротким чорним волоссям, що стирчало в різні боки, і гострими рисами обличчя, які надавали йому вигляду хижого птаха. Його очі, темні і проникливі, пильно спостерігали за Круком, наче намагаючись прочитати його думки.

"Це Петро", - сказала Олеся, її голос звучав тепло і довірливо. "Він — місцевий лісник. Він знає ліс краще за будь-кого іншого".

Крук перевів погляд на чоловіка. Петро був міцної статури, з широкими плечима і сильними руками, засмаглими від сонця і вітру. Його коротке чорне волосся стирчало в різні боки, а гострі риси обличчя надавали йому вигляду хижого птаха. Але в його темних очах світилася доброта і мудрість, які одразу ж привернули до себе Крука.

"Радий знайомству", - сказав Петро, простягаючи Круку руку. Його долоня була мозолистою і твердою, як кора дерева.