Розділ 1.0 Прибуття Крука

Дощ, що хльостав по лобовому склу УАЗа, раптово посилився, перетворившись на справжню зливу. Здавалося, небо розверзлося, і потоки води обрушилися на землю, змішуючись з туманом в непроглядну пелену. Старий УАЗ, і без того ледве тримаючись на слизькій дорозі, тепер ковзав, наче на ковзанці, загрожуючи зірватися в прірву, що темніла за узбіччям. Крук, напружений до крайньої межі, вдивлявся в дорогу, міцно стискаючи кермо, намагаючись втримати машину на слизькому шляху. Він відчував, як адреналін пульсує в його венах, а серце калатає в грудях, наче барабан.

Раптом, крізь сіру завісу дощу, він побачив її. Посеред дороги, немов виткана з самого туману, стояла жінка. Висока і струнка, вона здавалася нереальною в цьому моторошному пейзажі. Довга біла сукня облітала її тіло, майоріючи на вітру, наче крила величезного птаха. Волосся, чорне як воронове крило, розвівалося по плечах, а очі... її очі світились в темряві незрозумілим, пронизливим зеленим вогнем.

Крук інстинктивно натиснув на гальма. УАЗ заверещав, проковзнув ще кілька метрів по багнюці і зупинився за кілька кроків від жінки. Вона стояла нерухомо, мов статуя, і дивилася на Крука своїми палаючими очима. Її погляд був холодним і пронизливим, він проникав в саму глибину душі, змушуючи кров стигнути в жилах.

Крук відчув мороз по шкірі. Хто вона? Що вона робить тут, посеред ночі, в таку зливу? Звідки вона взялася? Чи це його уява, змучена страхом і втомою, грає з ним злі жарти? Він спробував промовити хоч слово, але язик ніби приріс до піднебіння.

Жінка повільно підняла руку і, вказуючи довгим блідим пальцем на Крука, промовила голосом, що нагадував шелест листя на вітру: "Ти прийшов..."

Її слова пролунали в тиші ніби грім серед ясного неба. Крук відчув, як його серце стискається від невимовного страху. Він не міг поворухнутися, не міг відвести погляду від жінки. Він зрозумів, що це не звичайна зустріч, що ця жінка — вісниця чогось темного і небезпечного, чогось, що чекає на нього в цьому загубленому селі.

Раптом жінка зникла. Так само раптово, як і з'явилася. Наче її й не було. Лише холодний вітер засвистів крізь розбите вікно УАЗа, нагадуючи про її присутність. Крук залишився сам на сам з дощем, туманом і зростаючим почуттям тривоги. Він подумав що, можливо, його прибуття в Чорнолісся — це лише початок чогось більшого, чогось таємничого і непередбачуваного, чогось, що назавжди змінить його життя.

Зітхнувши важко, Крук зібрався з духом і продовжив свій шлях крізь ніч. Дощ, ніби виснажений власною люттю, потроху вщухав, перетворюючись на мряку, що ніжно огортала Карпати. Але туман, густий і молочний, все ще міцно тримав у своїх обіймах стару ґрунтову дорогу, ховаючи її вигини і повороти від втомлених фар УАЗа.

В'їжджаючи в Чорнолісся, Крук відчув, як його охоплює незрозумілий неспокій. Село зустріло його мертвою тишею, ніби всі його мешканці раптово зникли, залишивши після себе лише порожні хати і вулиці, занурені в густий туман. Вікна були темними, село не видавало жодного звуку, жодного проблиску життя. Лише з однієї будівлі, що слабко виділялася на тлі інших — старої дерев'яної корчми — лилося тьмяне жовте світло, наче останній маяк в цьому морі тиші та темряви.

Крук зупинив машину біля корчми і вийшов, втягуючи в легені холодне нічне повітря. Вогкість і холод миттєво проникли крізь його одяг, пронизуючи до кісток. Повітря було наповнене дивними, незнайомими запахами: вогкістю землі і мокрого листя, їдким димом з печі, гіркуватим ароматом незнайомих трав. Він знову відчув незрозуміле хвилювання, яке з кожною секундою все більше зростало в його душі. Це село було іншим, ніж ті, які він бачив раніше. Тут була якась особлива атмосфера, важка, насичена таємницями і прихованими загрозами.

Він підійшов до корчми і обережно зазирнув у вікно. Всередині, за грубими дерев'яними столами, сиділо кілька чоловіків. Вони були одягнені в простий сільський одяг — вишиванки, шкіряні штани, грубі вовняні светри. Але в їхніх обличчях, засмаглих і похмурих, в їхніх різких рухах і напружених поставах було щось хиже, небезпечне. Їхні очі, блискучі в тьмяному світлі свічок, стежили за всіма, хто входив і виходив. Крук відчув, що ці люди не просто селяни, які зібралися на вечірню бесіду. Вони були чимсь більшим, чимсь таємничим і небезпечним.

Крук вагався. Чи варто йому заходити в корчму? Чи краще знайти інше місце для ночівлі, де він не привертатиме до себе зайвої уваги? Але дощ знову почав накрапати, холодний вітер пронизував його наскрізь, а втома давалася взнаки. Крук зрозумів, що він не має вибору. Він рішуче відчинив двері корчми і увійшов.

В ту ж мить всі погляди в корчмі звернулися на нього. Чоловіки за столами припинили розмову і пильно спостерігали за Круком, їхні очі були повні недовіри і ворожості. Він відчув на собі їхні важкі, пронизливі погляди, які ніби пробували прочитати його думки, розгадати його таємниці. Він знав, що він тут чужий, що його присутність викликає підозру. Він відчув себе звіром, який потрапив в пастку.

Крук, намагаючись не звертати уваги на важкі погляди, рішуче підійшов до барної стійки, зробленої з грубо обтесаних дощок. Він сів на високий стілець, обтягнутий потертою шкірою, і кивком голови привітав бармена. "Горілки", - хрипко сказав він, намагаючись зігріти замерзлі руки об глиняну кружку.

Бармен, кремезний чоловік з лисим черепом і татуюванням вовка на мускулистій руці, мовчки налив йому повну чарку міцної, як вогонь, горілки. Крук взяв чарку, вдихнув різкий запах алкоголю і, не зволікаючи, випив її залпом. Горілка обпекла горло, але в ту ж мить розлилася приємним теплом по всьому тілу, відганяючи холод і злегка заспокоюючи нерви.

Але напруга не зникла повністю. Крук відчув, що за ним спостерігають. Він повільно підняв голову і зустрівся поглядом з одним з чоловіків, які сиділи за столом в кутку корчми. Чоловік був худорлявий, майже кістлявий, з нервовим, блискучим поглядом і довгим загостреним носом, що надавав йому схожості з хижим птахом. Він усміхнувся Круку неприємною, хижою усмішкою, оголивши ряд жовтих, нерівних зубів. Крук відчув легкий мороз по шкірі. Він зрозумів, що в цьому селі його чекає не лише притулок від негоди, але й нова, невідома небезпека.