Початок Божевілля

Темнота, дівчина падає в низ і... різко підхопилася на ліжку, її тіло вкрилося холодним потом. Вона задихалася, мов після бігу. Серце гупало в грудях, а очі розширилися від страху.

— ААААА!.. — крик вирвався сам по собі.

Перед нею — розкішна, старовинна кімната. Тяжкі оксамитові штори, камін, золоті рамки на дзеркалах і килим, що виглядав дорожче за її ціле життя. Величне ліжко з балдахіном — усе було як у фільмі про середньовіччя. В голові промайнуло:

> «Чорт... Я вже в історії... Це та сама... реальність? Чи сон?»

У двері хтось несміливо постукав, і майже одразу в кімнату вбігла юна дівчина з мідно-золотим волоссям, зібраним у косу. Її лице було всіяне ледь помітними веснянками, а яскраві блакитні очі виглядали схвильованими.

— Моя королево! — вигукнула вона. — Що сталося? Чому ви кричали? Все гаразд?

Райна напружено вдивлялася в незнайомку.

— Де я? — її голос тремтів. — Ти хто така взагалі?! І що ти тут робиш?

Дівчина на мить розгубилася, опустила очі.

— М-моя королево... вам досі погано після вчорашнього?.. Ви, напевно, дуже вдарилися... Якщо нічого не пам’ятаєте… Але я нагадаю. — Вона обережно поправила плаття, трохи нахилившись. — Я ваша служниця. Мене звати Мілена. І ви вдома — у вашому замку. Я почула крик і подумала, що вам потрібна допомога…

Райна мовчки переварювала кожне слово. «Це правда відбувається?.. Це не сон…»

— А я довго лежу? — нарешті запитала вона. — Хтось ще живе зі мною в цьому замку?

Мілена виглядала все більш схвильованою.

— Ви лежали майже добу, пані... Вчора, під час прогулянки з принцами, ви втратили свідомість. Лікар сказав, це був сонячний удар. Але… ви не самі. Ви — королева. Ви маєте вийти заміж за принца з іншого королівства. Тут живуть ваші слуги, кухарі… і, звісно, ваші батько та мати.

Райна вчепилася за ковдру, намагаючись тримати себе в руках.

— І чому ти так впевнено мені це кажеш?

— Бо я піклуюсь про вас змалечку… — прошепотіла Мілена. — І… я ще й непоганий медик. Дозвольте мені перевірити вашу голову, можливо, все ще…

— Ні! — різко зупинила її Райна, трохи відсторонившись. — Не чіпай мене! Поки… не поясниш усе до кінця.

Мілена опустила голову.

— Добре… Ви — єдина спадкоємиця трону. Ви довго готувалися до політичного шлюбу, який врятує наші землі. Але після вчорашнього… все ніби зламалося. Ви виглядаєте зовсім іншою… Пробачте, я не мала права…

Тиша затягнулась. Райна, глибоко вдихнувши, обережно кивнула.

— Гаразд. Можеш перевірити. Але… якщо зробиш хоч щось болюче — я присягаюся, ти пожалкуєш.

Мілена наблизилась обережно. Її руки були легкими, теплими.

І в ту ж мить… над чолом Райни, немов у відеогрі, з’явилася напівпрозора шкала:

ЯСНІСТЬ: 82% | БОЖЕВІЛЛЯ: 18%

В її голові прорізався той самий зловісний голос:

— Чим більше божевілля — тим ближча смерть… — прошепотів він зловтішно.

Райна здригнулась.

— Ти… ти це чула? — глянула на Мілену з жахом.

— Ні, моя королево. — Та здивовано нахилила голову. — Ви з кимось розмовляли?

— Забий… просто закінчуй швидше, — пробурмотіла Райна.

Вона закрила очі, намагаючись не дихати занадто голосно. Її розум кипів: «Історія… я в ній. Зміни сюжет… виживи… і повертайся. А якщо ні — помреш навіки.»

Але хто вона тут насправді?
І що на неї чекає далі?