Межа між реальністю і безумством. Перша зустріч з темрявою в собі

Після лікарні, Райна тяжко відходила.Через 3 дня вона пішла в школу.Клас був наповнений незвичним напруженням. Учні перешіптувались, поглядали одне на одного — хтось ще досі не вірив, що Ян Іванович зник. Хтось плакав. Але в клас увійшла нова вчителька — пані Мальва. Молода, з теплим поглядом і м’яким голосом, вона одразу заспокоїла тишу.

— Я знаю, що ви переживаєте важкі часи. Але мистецтво — це також про біль. І ми спробуємо дати йому форму. Добре?

Райна сиділа мовчки, її пальці судомно стискали олівець. Вона не могла відірвати очей від білої сторінки.

— Райна? — звернулася до неї Софія. — Усе гаразд?

Але перед очима знов з’явилося щось... Зморщене обличчя Яна Івановича, синя мотузка, що натягується. Очі... мертві очі... І раптом усі обличчя в класі спотворюються, тіні ростуть зі стелі, обвивають її тіло.

— Райно? — Софія вже підходила ближче.

— ВІДСТАНЬТЕ!!! — Райна скрикнула, відштовхнула стілець і вибігла з класу. Все перед очима було туманом.

Вона вибігла на шкільне подвір’я. Серце калатало. Голова гуділа. Їй здавалося, що тіні переслідують її. Вони кликали її ім’я.

— Ра...й...на... — слабкий голос долинав ззаду.

Вона озирнулася — Оскар! Він біг за нею.

— ВІДСТАНЬТЕ ВІД МЕНЕ!!! — вона зірвалась на крик, сльози заливали очі. — МЕНІ ЦЕ НАДОЇЛО!!!

Вона бігла вперед, не помічаючи нічого, аж поки не пролунав викрик:

— ТИ КУД... БІЖИШ... МАШИНАААА!!!

Райна обернулась, не розуміючи.

— Щ-що?..

І тут — все стало чорно.

Удар. Скрегіт. Крик.

---

Темрява. Лише серпанок світла зверху.

— Де я?.. — прошепотіла Райна.

Голос, глибокий і наче звідусіль:

— От і ми зустрілися… Я так довго чекав цієї миті, Райно…

— Чорт… я… я що, померла?! — вона дивилась навколо, але бачила лише порожнечу.

— Ха-ха-ха… — сміх відлунював, як громи. — Ще ні… Але тобі показано те, що ти повинна знати.

Перед нею розгорнулося видіння: темний трон, довга сукня з тіней, корона з чорного скла — вона… вона була королевою.

---

(Продовження скоро…)