Темні таємниці.

СЦЕНА 1 — Лікарня. Палата. Ніч.

Палата тиха, тільки крапельниця повільно відбиває час — крап… крап…
Райна лежить у білій постелі, обличчя бліде, губи злегка розтулені. Її рука опущена з ліжка, і на зап’ясті, де ще вранці не було нічого — тепер темна полоса, ніби опік або… тінь.

На краю ліжка сидить Еліна, її мати, згорблена, очі червоні від сліз, долоні зімкнуті.

— Чому, доню?.. Чому ти така холодна, така закрита? Що з тобою відбувається?.. — її голос тремтів.

Вона нахилилась, провела пальцями по лобі доньки.

— Ти думаєш, я не бачу? Я знаю, що ти щось приховуєш. Ця злість… ця темрява… Вона з'їдає тебе. Але ти — моя донечка. Я не покину тебе, чуєш?

Райна злегка сіпнулась уві сні. З губ зірвалося щось нерозбірливе. Очі її не відкривалися, але долоня стискалась — просто в тому місці, де була та темна полоса.

---

СЦЕНА 8 — Поліцейський відділок. Допити.

Офіс невеликої кімнати. В центрі — стіл, двоє офіцерів навпроти кожного з учасників. Камера фіксує допити. Час — вечір після подій у лісі.

---

Оскар.
Він сидить трохи згорблено, крутить ручку в руках. Його очі червоні, погляд блукає.

— Ми… ми просто хотіли піти туди, де його востаннє бачили, — Артему здалося це хорошою ідеєю...
— Кому саме? — сухо питає офіцер.
— Артему. Але всі погодилися. Марта навіть принесла карту, Райна мовчала, Каель…
— Що Каель?
Оскар стискає ручку міцніше.
— Він дивний… Він завжди мовчить. І в нього…
— Що в нього?
— В нього блокнот. Він щось там записував постійно. І… він сміявся… коли знайшли…
— Знайшли що?
— Тіло. Повішеного. І… записка: "Мрії здійснюються." Райна втратила свідомість. А Каель… він просто дивився.

Оскар замовкає. Долоні тремтять. Один з офіцерів киває іншому — сигнал зняти це окремо.

---

Марта.
Вона сидить прямо, але руки постійно трусяться. Її обличчя — бліде, губи скушені до крові.

— Ми ж просто хотіли допомогти! Я… я бачила той малюнок! Той, який Райна малювала раніше — там був Ян Іванович. Повішений. На тому самому дереві. Я думала, це просто арт, просто емоції… Але все збіглось. І Каель… він дивний… наче він все це знав раніше.
— Ви вважаєте, що Райна могла бути до цього причетна?
— Ні! Вона не така! Вона… вона добра, просто… з нею щось коїться останнім часом. Вона ніби не вона. І ті видіння…
— Видіння? — офіцери помінялися в обличчі.
— Вона якось казала, що іноді сни бачить… Іноді — до того, як щось станеться. І ще… каже, що монстри з малюнків можуть оживати. Я думала — це метафора. А тепер не впевнена…

---

Офіцери переглядаються.

— А Каеля ми посадили в ізоляційну. Він мовчить. У нього були чорні плями на руці. Але каже, що то просто фарба. Ти віриш у збіги, Назаренко?
— Після цього? Ні.