Пошуки Ян Івановича..

Пізній вечір. Сосновий ліс за містом.

Команда зібралася біля старої закинутої кав’ярні, недалеко від місця, де Ян Іванович востаннє з'являвся. Темрява лісу поглинала звуки, ліхтарі тьмяно світили, повітря було сирим і важким. Кожен з них ішов мовчки, з тривогою в грудях.

Оскар нервово крутив в руках ліхтарик:
— Я не впевнений, що це гарна ідея. Тут моторошно...

Марта — спокійна, хоч її очі видавали неспокій:
— Якщо хочемо зрозуміти, що відбувається — треба бути сміливими.

Артем ішов позаду, тримаючи камеру. Він усе знімав: дерева, сліди, і навіть Райну, яка мовчала й стискала руки в кишенях. Вона не могла позбутись передчуття… Щось було не так.

Каель з’явився несподівано.
— Ви без мене б заблукали, — тихо промовив, усміхаючись криво.

— А ти що тут робиш?! — різко обірвав його Оскар.

— Просто цікавість… — відповів він і підморгнув Райні. Вона відвернулася.

---

Вони знайшли його.

На гілці сосни висів Ян Іванович. Його тіло вже застигло, очі — широко відкриті. З кишені його піджака стирчала записка.

Артем першим підбіг, витягнув камеру:
— Це… це він… Господи…

Марта крикнула, відскочивши назад.
— Райна… не дивись! — та було пізно.

Райна вже стояла перед тілом. Вітер ворушив його пальто. Вона повільно витягла записку і прочитала вголос:

> — "Мрії здійснюються."

Її обличчя побіліло. Руки затрусились. Серце шалено забилось.
— Ні… ні… Це просто... ні...

Вона почала задихатись. Оскар схопив її за плечі, потряс:

— Райна, скажи правду! Ти щось знаєш?! Це збіг?! Це… твоя провина?!

— Я… я… — вона не встигла договорити. Її ноги підкошуються. Вона падає в безпам’ятство.

---

Оскар ловить її і кладе на траву.

— Вона вся тремтить… Вона щось приховує…

Марта з тремтячими пальцями набирає номер:
— Алло? Поліція? Тут… тут труп… повішений… Учитель…

Артем продовжує знімати. Його обличчя серйозне.
— Це вже не просто містика… Це як гра, пазл. І хтось у цьому всьому — гравець. І явно не один…

У тіні дерев Каель щось записує у свій темний блокнот. Його очі блищать.

— Мрії здійснюються… Цікаво, хто наступний? — промовляє він пошепки з ледь помітною посмішкою.

Оскар обертається різко:
— А ти тут що забув, бісів поет!?

Каель нічого не відповідає. Тільки ховає блокнот і повільно зникає в тінях, залишивши лише відчуття холоду й тривоги.