Розділ 18

Заметіль тривала кілька днів, але як тільки вона вщухла, пошуковий спільний загін Мордока і Хенкока відправився в ліс. Ліонель, Бальтазар і обидва командири йшли разом зі звичайними солдатами.

- Вишукуватися в шеренгу! Прочісуйте весь ліс! Ви не повинні пропустити жодного клаптика землі! - Командував Оуен. Це був вирішальний день - сьогодні вони розраховували знайти сліди Вершника, а також Найт і Фелкона.

«Або їхні тіла» - подумки нагадував собі Джилліан.

Цього ранку Бальтазар вперше за довгий час одягнув замість ряси звичайну сорочку, штани й чоботи. Він майже не виділявся із загальної юрби, і тільки гордовита постава видавала в ньому високий сан.

Як тільки Ліонель з Джілліаном пішли вперед, Бальтазар під'їхав до Оуена й тоном, що не терпить непокори, наказав тому негайно вбити Найт та Фелкона, як тільки він їх побачить.

- Ні, - твердо відповів Оуен, дивуючись власній рішучості. В першу мить Бальтазар навіть не зрозумів, що сказав його протеже.

- Повтори свої слова. Мені здається, я щось не те почув.

- Я сказав «ні». При всій повазі, я не збираюся виконувати ваші накази – мій лорд - Ліонель, і він дав мені чіткі інструкції щодо подальших дій, - він дивився прямо в очі Бальтазарові, і це збентежувало.

- Отже, ось як ти заговорив? Дозволь дізнатися, що ж змінилося? – процідив він крізь зуби.

- Я бачив вас у день смерті лорда Кастена.

- І що ж? Багато хто мене тоді бачив! - Бальтазар роздратовано сіпнув головою. Виникла незручна пауза.

- Я бачив, що це саме ви вбили його, святий отець. І не варто брехати про те, що Вершник прийняв ваш вигляд - крім мене ваше обличчя ніхто не міг побачити, та і я зробив це випадково.

На мить на обличчі Бальтазара з'явилося здивування, страх і роздратування, але він майже одразу повернув собі колишню байдужість. Поглянувши в очі Оуена зрозумів, що той налаштований рішуче, і більше не служитиме йому, як раніше.

«Шкода, непоганий був помічник. Але я знаходив заміну і раніше» - з якимось розчаруванням подумав священник і озирнувся. Вартові були вже далеко попереду, і не могли їх почути.

- Ну що ж, це був твій вибір, не мій. - З цими словами він спритним рухом вихопив меч Оуена з піхв і завдав швидкий, але смертельний удар в груди. Начальник варти навіть не встиг нічого збагнути - він не очікував від старого такої прудкості. Він лише мовчки хапав ротом повітря і дивився на криваву пляму, котра розпливалася у нього на тілі. - Ти ідіот, Оуене, якщо знаючи, на що я здатний, зважився йти проти мене. Твоя смерть стане черговим підступом Вершника, та й усе. - З цими словами він з силою штовхнув Оуена в плечі й той випав із сідла на сніг. У рані так і залишився стирчати його власний закривавлений меч.

Бальтазар не став більше витрачати свій дорогоцінний час і, розвернувши коня, поскакав слідом за Ліонелем.

- Ну що, є якісь сліди Вершника або ваших підданих? - відразу запитав священник у молодого лорда.

- Ні, поки тільки знайшли сліди вовків, але сьогодні не вони наша мета. А де Оуен?

- Не знаю, він залишився десь позаду, а я вирішив наздогнати вас.

- Гаразд, мабуть, він захотів проконтролювати солдатів з іншого боку шеренги.

- Так, напевно, - раптом Бальтазар відчув сильне запаморочення й відчув, як почав падати з коня, майже не чуючи голосу Мордока.

Найт ще вночі зрозуміла, що все станеться вранці - сніг майже припинився, а це означало, що незабаром почнеться облава. У той час, поки Фелкон і його батько спали, дівчина швидко підготувала всю необхідну зброю й одяг для битви з Бальтазаром. В останній момент вона зважилася все ж окропити леза смертельною отрутою - трохи удачі їй точно не завадить.

У неї залишилося лише одна незавершена справа - поговорити з Луціусом. Ніби прочитавши її думки, чоловік вийшов зі своєї кімнати.

- Доброго ранку. Ти що, навіть не лягала?

- Ні, чогось не хотілося, - знизала плечима

- Не бреши - у тебе це погано виходить. Думаєш, сьогодні все станеться?

- Так. Заметіль вже припинилася, і Бальтазар не чекатиме. Та й Ліонель теж - старий зробив все, щоб новий лорд зненавидів мене.

- Ну, і які думки?

- Думок багато, але як все пройде - не знаю. Розберемося по ходу. Поки ж у мене до тебе важлива розмова. Я знаю, що ви все ще в роздумах, чи допомагати мені повернути мою сім'ю в цей світ. Але прошу тебе все ж зробити це. Повір, у мого батька і діда вистачить шляхетності й розсудливості не вступати в нову війну.

- До чого ти хилиш? Ти хочеш, щоб це зробив я?

- Так. Присягни, що зробиш це.

- Оце вже ні - ти повинна зробити все сама.

- Луціусе, я маю бути впевнена, що, попри результат бою, моя сім'я зможе повернутися в цей світ. Навіть якщо не зможу перемогти Бальтазара, він буде занадто слабкий, щоб завадити вам.

- Ти хочеш сказати ... - Луціус похмуро подивився на дівчину. Він здогадався, чому вона не розраховує на власні сили.

- Він значно сильніший за мене і до того ж пов'язав мою магію, а свою, навпаки повернув. Єдине, що мені залишилося від сил Подібних - це досить швидка регенерація і витривалість. Саме тому я прошу твоєї допомоги - більше мені нема до кого звернутися. То що ти скажеш? Я можу розраховувати на твою шляхетність, Луціусе?