Розділ 16

Ріса була настільки приголомшена раптовою смертю батька, що навіть не намагалася сперечатися з Ліонелем щодо свого від'їзду. Вранці, одразу ж після урочистої церемонії похорону, вона разом з Найт, Фелконом і ще кількома наближеними людьми вирушила до замка Хенкока.

В останній момент, дівчина раптом різко розвернулася й кинулася в обійми нового вождя і розридалася. Їм не потрібні були слова - брат і сестра розуміли один одного як ніколи раніше, адже їх згуртувало спільне горе.

- Не плач, - тихо мовив він, притискаючи її до себе. - Ми ж ще з тобою побачимося. Обіцяю, що як тільки розберемося з Вершником, я приїду на твоє весілля. Можливо, на той час ти вже змусиш сина Хенкока виконувати всі твої забаганки, - Ліонель ніжно витер сльози дівчини й поцілував її у носа. - Ти ж розумієш, що я не можу ризикувати ще й тобою.

Ріса нічого не відповіла, тільки міцніше притулилася до брата. Потім різко відпустила його і побігла до карети, ніби боючись передумати.

- Не хвилюйся, ви скоро з ним побачитеся, - Найт зворушила сцена, яку вона побачила, то ж, коли подруга сіла поруч, легенько стиснула її руку й притиснула до себе.

- Як же мені пощастило, що ти все ще поруч! - Ріса рвучко обійняла дівчину.

У Найт стало так кепсько на душі, що вона відчула себе справжньою зрадницею. Ще ввечері, коли Ліонель повідомив про їхній від'їзді, Найт з Фелконом подумали, що це для них найкраща можливість непомітно для Бальтазара зникнути з Блекхоука. Вони розраховували на те, що зможуть втекти під час подорожі, а Луціус їм в цьому допоможе.

Лише через пів години після виїзду, почався снігопад. Спочатку він був зовсім легкий, але незабаром посилився, й солдати почали тривожно озиратися. Ліонель дав Фелконові мовчазний дозвіл керувати загоном, і кожен воїн це розумів. Чоловік їхав поруч з каретою, хоча й досі почувався не дуже добре. Але не їхати верхи не міг – гордість не дозволяла, та й контролювати все так було зручніше. Наблизившись, глянув у вікно, й побачив, як Найт ледь помітно кивнула. Поруч почулося вовче виття.

- Не зупиняємося! Незабаром нас зустріне загін Хенкока! - крикнув Фелкон.

Вершники прискорилися – заметіль посилювалася, та й звіряче виття підганяло їх. Лише через годину, як і говорив чоловік, їх зустрів Джиліан зі своїми воїнами.

- Вітаю тебе, Фелконе! Що за поспіх?! Наш лорд був дуже здивований проханням Ліонеля, - чоловік невдоволено зіщулився від холодного вітру і з легкою насмішкою глянув на Фелкон, що вже встиг втомитися від недовгої подорожі.

- Вітаю Джіліане! Вчора лорда Мордока вбили. Судячи з усього, це справа рук Вершника, - Фелкон подумки вибачився перед Найт, - Ліонель вважає за краще відправити сестру до нареченого - там їй буде безпечніше. Тим паче, що сама вона не цікавить цього демона. Я думаю, не варто зволікати - все інше зможу розповісти пізніше, а заметіль чекати не буде.

Джиліан кивнув і здивовано подивився на своїх солдатів. Жеребці під ними нервово пританцьовували, хоча раніше стояли сумирно.

- Виникли якісь проблеми? - Найт вийшла з карети й тривожно озирнулася.

- Ні, все добре. Повертайся до карети, - Фелкон навіть не встиг відкрити двері, коли на загін напала зграя вовків. Звірі з'явилися ніби з-під землі.

В ту ж мить заметіль посилилася, й охоронці перестали бачити будь-що. Вони чули лише гарчання хижаків і крики інших воїнів. Здавалося, звірі намагалися виснажити людей - вони нападали на них, кусали за руки або пробували впитися зубами в ноги, і відразу ж відступали. Жодного разу охоронці не змогли дістати їх своїми мечами.

- Охороняти наречену! Оточити карету! - закричав Джиліан, й воїни стали щільним кільцем. Вовки не наближалися, побоюючись отримати смертельний удар, але і не відходили ні на крок. Дехто з них напав на коней, і запах крові сп'янив тварин. Це дало можливість воїнам убити кількох хижаків, а інші вчасно втекли.

Джиліан наспіх замотав поранену руку й озирнувся. На жаль, вовки загризли й коней Мордока, запряжених в карету. Слуга Хенкока тихо вилаявся і наказав запрягти інших замість них. Крізь заметіль він вдивлявся в обличчя воїнів і незабаром зрозумів, що загін поменшав - Фелкон і Найт зникли. Він різко відкрив двері карети, сподіваючись, що вони встигли сховатися там, але його надії не виправдалися - всередині сиділи тільки налякані до напівсмерті дівчата.

- Обшукати все! Двоє людей зникли! - крикнув Джиліан, але вже через кілька хвилин зрозумів, що якщо вони негайно не припинять пошуки, то ризикують власним життям – дістатися замку буде неможливо з усіма речами, котрі Ріса взяла у будинок майбутнього чоловіка. Він не мав права ризикувати стількома життями, тим паче, що тепер вовки особливо лютували.

- Негайно виступаємо! - чоловік скочив у сідло і під'їхав до карети. З неї визирала Ріса, яка була дуже налякана тим, що сталося. - Вибачте, пані, але я не можу більше чекати – зволікання коштуватиме нам занадто дорого. Обіцяю, що коли з'явиться можливість, я одразу ж відправлю людей на їхні пошуки.

Дівчина ошелешено кивнула і відкинулася на жорстке сидіння - сил плакати у неї більше не залишилося.

Найт з жалем озирнулася назад - десь далеко, за щільною завісою хуртовини залишилося її минуле життя і єдина подруга.

«Я навіть не змогла з нею попрощатися», - з сумом подумала вона й пришпорила коня. На щастя, план вдався, і погода зіграла їм на руку. Луціус невпинно переслідував загін, і тільки завдяки йому Фелкон та Найт змогли швидко покинути своїх друзів. Вовки вели їх, і незабаром вершники повернулися до будиночка лісничого.