Розділ 14

Найт саме обговорювала з Рісою вишивку, яку слід зробити на сорочці майбутнього чоловіка, коли її охопило непереборне бажання побачити Фелкона. Воно було настільки сильним, що дівчина навіть вибачилася перед подругою і, прихопивши із собою два ароматні червоні яблука, попрямувала до в'язниці.

- Не очікував побачити тебе тут так рано. Це не накраще місце для прогулянок, ти так не вважаєш? - посміхнувся Оуен, побачивши дівчину. Він відпустив всіх вартових, щоб Бальтазар міг спокійно поговорити з в'язнем і тепер чекав їхнього повернення. Найт завжди викликала у ньому незрозуміле відчуття радості. Здавалося, що вона одна з небагатьох, хто був промінцем світла в темряві. Як не дивно, але його навіть не дратувало її досить легковажне ставлення до віри (часом вона навіть забувала, як саме слід хреститися!).

- Подумала, що було б гарно провідати Фелкона. Ти не проти?

- Так звичайно.

- Дякую. Хочеш яблучко? – раптом запропонувала вона.

- О ні, дякую. Тим паче, що ти, напевно, принесла його не для мене.

Найт мило посміхнулася і знизала плечима.

- Гаразд, тоді я побіжу.

- Тільки не довго.

- Як скажете, пане командир, - підхопивши сукню, вона стрімко збігла сходами. Чоловік відстав від неї лише на кілька кроків – він був значно вищим, то ж швидко наздогнав гостю. Біля камери обидва завмерли, адже її двері були відчинені, а Бальтазар вже пішов.

«Невже встиг вийти так, що я й не помітив?» - здивувався командир, але наступної миті вже ні про що не міг думати. Перед ним, на кам'яній підлозі в калюжі власної крові лежав Фелкон.

Найт підбігла до бранця й почала його оглядати.

- Лікаря, хутчіше! - закричала вона. У голосі чулася паніка.

Оуен миттєво вилетів з підземелля й побіг шукати майстра Рігана. Тим часом дівчина розуміла, що з кожною миттю шансів на порятунок стає все менше - тіло Фелкона все ще було теплим, але пульсу вона не відчувала.

- Ні, ні, тільки не ти, прошу, - шепотіла вона.

Часу на роздуми не залишалося. Найт оглянула рану, а потім, випустивши самі лише ікла, прокусила власне зап'ясті. Як і минулого разу, вона знову піднесла рану до губ стражденного, а потім до ран на животі. Ніяких змін не відбулося, і дівчина зрозуміла, що залишився лише один шанс. Вона озирнулася і почула, що вартові скоро будуть тут – їхні кроки вже були зовсім поріч. Без роздумів Найт закатала рукав Фелкона й жадібно вп'ялася в його зап'ясті зубами. Вона зробила лише ковток його крові й відчула, що в тілі бранця знову з'явилося життя, котре майже згасло. Хлопець тихо почав дихати, хоча його дихання все ще залишалося важким.

- Не рухайся. - Найт схопила кинджал, який лежав на підлозі, і швидко розрізала сорочку. Мимоволі зойкнула від побаченого - на тілі чоловіка було видно численні рани, які перетворили живіт в суцільне місиво. - Зараз прийде майстер Ріган і допоможе тобі. - Не встигла вона закінчити фразу, як до камери забіг лікар.

- Боже милостивий! - скрикнув він і переглянувся з Найт. У його погляді не було надії.

- Зробіть все, що в ваших силах, майстре, - пролунав позаду голос Ліонеля. Спадкоємець важко сковтнув - в його горлі стояв ком.

- Слухаюся, пане.

Підкоряючись наказам Рігана, двоє вартових швидко принесли ноші й обережно поклали на них Фелкона, після чого перенесли в одну з нижніх кімнат замку. Від болю та втрати крові поранений знепритомнів і не ворушився.

Лікар змив усі сліди крові з тіла пацієнта й став замазувати рани пекучою сумішшю. Разом з Найт вони ретельно зашили рани і знову змазали їх. Дівчина допомагала майстру в усьому і бачила, що у Рігана майже немає надії на порятунок Фелкона.

- Шансів дуже мало, але ми повинні це зробити, - мовив він. За своє життя йому ще жодного разу не доводилося бачити, щоб людина виживала після таких серйозних ран. Найт тільки кивнула, впевнена, що Фелкон не помре. У всьому її тілі вже з'явилася знайома слабкість.

Коли всі покинули камеру Фелкона, Оуен знову спустився в підземелля й оглянув приміщення. З подивом він підняв з підлоги кинджал. Той був йому добре знайомий, але як ця зброя могла тут опинитися? Начальник варти вже хотів заховати його, коли до нього підійшов Ліонель.

- Що це таке? - В голосі спадкоємця чулися металеві нотки – таким тоном міг говорити лише майбутній лорд.

- Кинджал, пане.

- Це я і так бачу. Якого біса він знаходиться тут?! У Фелкона такого не було, отже, його приніс вбивця. Хто останнім спускався до нього? - Оуен не промовив ні слова. – Хутчіше, Оуене - я чекаю! - Ліонель схопив співрозмовника за грудки й гарненько струснув.

- Останнім тут був святий отець, однак я особисто бачив, що з Фелконом все було гаразд, коли його святість йшов, - не моргнувши й оком, збрехав він.

Ліонель не став відповідати, лише розвернувся й попрямував шукати Бальтазара. Оуен не відходив від нього ні на крок. Священник був у залі, разом з Мордоком. Гнів затьмарив Ліонелю очі й він, не звертаючи ні на кого уваги, без зайвих слів жбурнув йому під ноги закривавлений кинджал.

- Як ви це поясните, отче?! - Бальтазар здивовано втупився на зброю, а потім почав швидко бити себе по стегнах і перебирати складки ряси, ніби шукаючи щось.