Розділ 13

Бальтазара охопила паніка, коли він зрозумів, що всі мешканці Блекхоука сплять непробудним сном. Він чудово розумів, що це підступи Вершника, і був упевнений, що цієї ночі нападу не уникнути. Кілька годин він провів у своїй кімнаті, здригаючись від будь-якого шереху, і не зводячи очей із вхідних дверей. Пізніше здогадався, що, напевно, в цю ніч Вершник переслідує інші цілі.

Поміркувавши про це, священник попрямував до кімнати Мордока, заглянув до кімнат його дітей, проте там все було тихо. Потім спустився до підвалів, де розташовувалася в'язниця.

- Я так і знав! - переможно прохрипів старий. Камера Фелкона була порожньою.

«Отже, цієї ночі у мене є трохи часу» - подумав Бальтазар і подався до однієї з далеких стін підвалу. Вдавивши камінь, він відкрив потаємний хід. Кімнату, в котру він вів, вже багато років ніхто не відчиняв – павуки та миші вважали її своєю домівкою, а шар пилу був такий, що його б можна було назвати справжнім килимом. Проте вівтар, що стояв посередині, від цього анітрохи не постраждав, то ж і зважати на бруд не було сенсу. Поряд, на невеличкому столі, стояли артефакти, необхідні для проведення численних магічних дійств. Час не зменшив їхньої сили, а в деяких навіть суттєво збільшив її.

Святий отець впевнено переглянув усі предмети та склянки, після чого взявся за проведення ритуалу, старішого за весь сучасний світ. Людина навіть не знала б, що таке можливо зробити, але він… Ще й зараз чоловік в деталях пам'ятав як слід проводити дійство, яке стало причиною всіх його бід.

Для початку необхідно розв'язати власні сили - в іншому випадку він просто не зможе протистояти мерзенному племіннику. Звичайно, тоді існував ризик того, що інші зрозуміють, що сили повернулися і до них. Але, як то кажуть, суворі часи вимагають суворих рішень.

Бальтазар дістав старовинну магічну книгу, розкрив її на необхідній сторінці й став перечитувати заклинання, щоб освіжити його в пам'яті. Потім узяв кинджал, на якому залишилися сліди крові Вершника й обережно стер частину плям шматком ганчірки. Після чого взяв інший ніж і порізав власну долоню. Кілька крапель впали на тканину, змішавшись з кров'ю його ворога. Тільки після цього Бальтазар почав ритуал.

Він запалив чорну свічку і почав вимовляти заклинання. На перших же словах полум'я збільшилося і потягнулося до Бальтазара, заспокоївшись тільки тоді, коли священник підніс до нього ганчірку просякнуту кров'ю. Вогонь люто зжер милостиню й згас, виконавши своє пряме призначення. Старий узяв свічку і налив її віск на поранену руку. Краї порізу почали затягуватися, а сам віск увібрався в тіло чоловіка.

- Нарешті! - Бальтазар зареготав, наче божевільний, відчувши, як його тіло наповнюється силою. Тепер він, нарешті повернув собі колишнє тіло - здорове й сильне.

Священник обернувся, щоб поглянути на масивні крила, і зміїний хвіст, які повернулися до нього. Він з насолодою торкнувся сильного й міцного тіла. Те людське, котрим володів останні роки здалося тепер кволим та невічним. Його справжня сутність була значно кращою - м'язи так і випирали, наче чекаючи на добрячу бійку, а на голові з'явилися невеликі ріжки.

Щоб повністю насолодитися трансформацією, чоловік вирішив на час другого ритуалу залишитися саме в такому вигляді. Хоча б це він міг собі дозволити. Бальтазар знову взяв чорну свічку і кинджал з кров'ю Вершника, після чого дістав невеликий флакон, той самий, який ховав за власним ліжком.

Ця магія була трохи простішою - налити еліксир на лезо, піднести його до полум'я і виголосити коротку формулу.

«Все, справу зроблено. Шкода тільки, що у Вершника ще залишиться певний запас сил»- з насолодою подумав Бальтазар. З жалем провівши зворотну трансформацію й знову посеред кімнати стояв звичайний священник – сухуватий, невисокого зросту, з понурими плечима та цупкими очима.

Проходячи повз камеру Фелкона, чоловік зауважив, що в майбутньому варто усунути молодика. Якщо ним зацікавився Вершник, то його смерть може зіграти на руку священникові.

Фелкон повернувся за ґрати ближче до світанку, як і обіцяв, і ніхто нічого не запідозрив. Він сподівався на те, що зможе вдень ​​побачити Найт, але вона так і не з'явилася. Це дало йому час подумати про все, що дізнався цієї ночі. Через деякий час зрозумів, що дівчина дійсно приховувала від нього дуже багато, але на те були серйозні причини.

Попри все, що стало йому відомо, Фелкон все ще був впевнений у своїх почуттях до Найт, якщо, звісно, вона дійсно була такою, як йому здавалося. Чомусь навіть справжній вигляд дівчини та історія її роду не викликали огиду, як це могло б статися. Але тепер було зрозуміло, чому вона поводилася саме так, а крок, на який вона пішла заради порятунку рідних, викликав лише одне почуття – повагу. Проте все ще залишалося чимало речей, про які він хотів запитати дівчину. Та як це зробити, якщо тепер вона не схоче приходити до нього?

Проблема вирішилася сама собою, через кілька ночей, коли в його стіні знову з'явився таємний прохід. Не зволікаючи швидко пройшов коридорами. Цього разу вирішив зробити все інакше, бо відчував - цієї ночі Найт не планувала зустрічатися з ним особисто, то ж лишилася у своїй кімнаті. Власне, туди він і попрямував, вийшовши з основної частини підземелля.

Як і очікував, Найт сиділа на ліжку і вдумливо читала щось. Коли він зайшов до кімнати, вона здивовано підняла очі, а потім підвелася й відійшла трохи далі.

- Що ти тут робиш? - в голосі була настороженість, а все тіло напружилося.