Розділ 7

Луціус не став зволікати, і вже на наступний день поліз на горище. Він вирішив дістати всі свої старі речі, а разом з ними й скриню дідуся. Чомусь йому здавалося, що саме в нійивін знайде відповіді на численні запитання зі своїх дивних снів, а, відтак, і віднайде спокій.

Начальник варти дістав старовинну скриню, притрушену багаторічним пилом. Здавалося, вона була значно старішою, ніж історія родини Луціуса. Спочатку чоловік навіть не міг знайти, як відімкнути масивну кришку з різьбою, проте незабаром випадково натрапив на дивний важіль, і замок відкрився сам собою.

У скрині лежало безліч незвичайних речей, призначення яких залишалося для їх нового власника таємницею. Це було дивно, адже майже кожну з них Луціусе чудово пам'ятав - дідусь не раз діставав їх, називаючи магічними, і розповідав, для чого вони створені. Один за іншим чоловік перебирав артефакти, поки не натрапив на книгу. Перегорнувши кілька сторінок, чоловік вже був впевнений, що не бачив її раніше, але, попри це, перше враження було неймовірним.

Судячи з усього то був гримуар – книга чаклунів, в якій вони залишали всі свої спостереження, рецепти та закляття. Але звідки вона у старого? Тим паче, що й картинки, й текст описували про страшні й моторошні події минулого. Чомусь у чоловіка навіть не виникло сумнівів, що все написане, було правдою. Але яке відношення до всього цього мав його предок, і чому ніхто більше не знав про це?

Луціус відклав книгу і вирішив трохи заспокоїтися й привести думки до ладу. Він став перебирати інші речі діда, поки раптом не натрапив на лист, написаний рукою старого.

Любий Луціусе!

Я вже став старий і немічний, а тому розумію, що жити мені лишилося зовсім мало. Однак я не можу піти, так і не розповівши тобі про твоє призначення. Можливо, ти вважатимеш мене недоумкуватим старим, але якщо не повіриш моєму слову, то згубиш тисячі життів.

Розкрию тобі секрет, який не доступний більше нікому на цій грішній землі. Ти, як і я, народився Хранителем історії Блекхоука і всіх навколишніх земель. Коли ти ще був малим, я намагався передати всі знання, які ти був здатний осягнути. Але твій раптовий від'їзд змусив мене припинити навчання. Саме тому я залишив тобі все, що дасть моєму наступникові можливість самому розібратися в минулому, наскільки це можливо.

Артефакти є звичайними дрібничками, які мало чим допоможуть, якщо ти не знаєш їх справжнього призначення та функцій. Однак гримуар варто зберігати як зіницю ока - саме книга розкриє всі таємниці, про які ти раніше і не здогадувався. Вір кожному слову, яке в ній написано, тому що вона написана кров'ю наших з побою пращурів. Крім того, гримуар має ще одну  унікальну особливість - він потрапляє до рук лише тим, хто її потребує.

Не сумніваюся, що скриню ти знайшов у найскладнішу для тебе годину, але пам'ятай - в ній ти знайдеш відповіді на свої питання, якщо будеш уважний.

Це все, чим я можу тобі допомогти, любий Луціусе. В іншому тобі доведеться розбиратися самому. Я впевнений, що ти з легкістю зможеш це зробити! Не дарма ж саме тебе я завжди вважав найкмітливішим зі своїх онуків.

І ще! Пам'ятай, що гримуар - це не лише записи минулого, у нього є власна душа. Він може стати як твоїм союзником, так і ворогом. Також тобі слід знати, що у світі існує лише декілька людей, які зможуть побачити текст книги, а тому навіть не намагайся показати її комусь. Книга може сприйняти це як зраду і припинить допомагати.

P.S. Я жалкую, що не зможу побачити тебе перед смертю, адже я тебе дуже сильно люблю.

Луціус заціпенів. Ніколи він не думав, що зможе отримати лист з минулого, та ще й від свого діда. У зміст самого листа, він, відверто кажучи, не дуже вірив, хоча в душі вже і з'явилися сумніви.

Проте віддаючи данину пам'яті свого пращура, начальник варти сів і почав старанно перечитувати сторінку за сторінкою. Вже через годину він зрозумів, що інформації для нього занадто багато за один день і вся вона перевертає звичний для нього світ з ніг на голову. Саме тому він був невимовно радий, коли Елізабет постукала у його двері й запропонувала прогулятися.

Єдине, що зрозумів Луціус (якщо все це, звісно, було правдою) то це те, що Вершник прийшов забрати те, що належить йому. І якщо він володіє хоча б сотою часткою тієї могутності, котра описана в книзі, то клану Мордока краще не ставати у нього на заваді.

Бальтазар вже довго вдивлявся в полум'я у каміні. Один момент, і він з усією сили жбурнув келих у вогонь і притулився долонею до кам'яної кладки. Вона була пекуче гарячою, але священник цього навіть не відчував.

Чорт забирай! Цей виродок насмілився заявитися сюди, до кімнати лорда й говорити з ним особисто! Схоже справа значно серйозніша, ніж він спочатку вважав. Ну що ж, чоловік завжди знав, що колись це може статися. Бальтазар підійшов до масивного ліжка й з легкістю його відсунув. У стіні за ним був переховок, в глибині якого лежав маленький флакон із зіллям. Його рецепт був відкритий ще кілька століть назад, але досі священнику не доводилося його використовувати. Чого правди таїти - до сьогоднішнього дня він сподівався, що йому і не доведеться робити цього.

Стук у двері вирвав чоловіка з похмурих думок і він змушений був повернути цінний флакон на місце.

- Заходьте! - гаркнув.