Розділ 6

Луціус дістався до будинку своєї сестри лише за кілька днів. Дивно, але як тільки він прийняв рішення повернутися туди, вся його втома й головний біль пішли, наче й не було їх. Здавалося, невідома сила подарувала йому невичерпний запас енергії для того, щоб він швидше повернувся додому.

Як він і думав, сестра не очікувала побачити його, але радо прийняла. Її й без того велика родина з кожним роком росла, а у старшого сина скоро мав з'явитися первісток.

Дивлячись на всю цю метушню, Луціус згадав своє дитинство, коли його мати так само як тепер сестра, метушилася - готувала, прибирала, покрикувала на неслухняних малюків і давала вказівки старшим дітям. При цьому обидві жінки завжди радо зустрічали всіх гостей і ніколи не відмовляли їм у притулку.

Пізно ввечері, коли вони залишилися вдвох на кухні, сестра довго розпитувала брата про життя в замку і племінника.

- Я давно вже не бачила цього хлопця. Який зараз Фелкон? – з цікавістю поглянула вона на брата.

- Ти б навряд впізнала його – хлопчик виріс, і зараз значно вищий за мене. Поки залишився в замку - заміняє мене. Солдати його слухаються й розуміють, а він відчуває їх. Шибайголова та гульвіса, звичайно - постійно бігає з Ліонелем і б'ється з ним на мечах. Мені здається, ці двоє ніколи не втихомиряться. Щоправда, зараз отримали завдання від Кастена і, начебто, трохи притихли.

- Ну, а ти, звичайно, нічого доброго в сині не бачиш і ніколи не говориш йому про це, так? – сестра суворо глянула на Луціуса.

- Ти занадто добре мене знаєш, - неохоче визнав.

- Ось скільки років я тебе знаю, Луціусе, а все не можу зрозуміти - в кого ти такий безсердечний? Жодного разу, певно, не сказав синові просто так, що він добре щось зробив. Зате звітувати має по десять разів на дню. А головне що? Пишаєшся ним від цього не менше. Так в тебе ж очі починають горіти, коли ти розповідаєш про нього!

- Елізабет, він чоловік. Йому не варто постійно говорити про те, що він у чомусь хороший. Тоді він просто задере носа, і ні про що не думатиме. А я хочу, що б він ставав кращим.

- Тобто ти все ж вважаєш його хорошим в чомусь?

- Звісно. Скажу тобі по секрету - поки він кращий воїн в моєму війську. Він з легкістю може перемогти будь-кого. Але йому не варто про це знати - зайва впевненість може зіграти з ним злий жарт. Більш того - я не сумніваюся, що він блискуче впорається з обов’язками начальника варти під час моєї відсутності.

- Ти хоч раз говорив йому це?

- Я не думаю, що це необхідно йому казати. Хоча, правду кажучи, вчора я все ж сказав йому, що впевнений в його здібностях лідера.

- Це добре. Повір, дітям треба знати, що батьки в них вірять. Тим паче якщо у тебе такі амбітні плани на Фелкона. Гаразд, тепер, братику, зізнавайся навіщо ти приїхав? Ні, не подумай, що я не рада тебе бачити. Але ти занадто рідко тут буваєш, щоб вважати, це звичайним візитом ввічливості.

- Даремно ти так - я дійсно хотів зустрітися з вами. Відчуваю наближення старості, чи що? Захотілося побачити рідну домівку, згадати щасливе дитинство, так би мовити.

- Отже, ностальгія замучила? Добре, Луціусе, це твоя справа. У будь-якому випадку я рада тебе бачити. Ти можеш залишатися, скільки захочеш, тільки прошу - перед тим як їхати - попередь мене. Я тобі пирогів напечу. А зараз вже пізно - нам обом час відпочити. Хоча, якщо хочеш - можеш ще посидіти тут, - Елізабет втомлено встала і хотіла податися до кімнати, але брат раптом зупинив її.

- Елізабет, скажи, а куди ти поділа всі речі, які залишалися в будинку?

- Дещо роздала, але більшу частину перенесла на горище. Там і твої старі речі. Хоча, навряд чи вони тобі знадобляться – не той вже вік. До речі, колись дідусь залишав тобі свою скриню. Її я теж склала до твоїх речей, але не впевнена, що в ній є щось цікаве. Ти ж знаєш, що він завжди був трохи ... дивним. - Останнє слово жінка сказала особливо м'яко, що тільки підкреслило думку сім'ї про предка.

- Дякую, я перегляну все, - Луціус посміхнувся. Він не очікував, що зможе з такою легкістю дізнатися про все, що йому будо необхідно.

Чоловік заплющив очі. Останнім часом його почали оточувати якісь дивні таємниці, які він змушений був зберігати, хоча досі й не розумів навіщо. Ну що ж, можливо, дідова спадщина допоможе йому відповісти хоча б на деякі питання.

Найт знову поспішала в кімнату для вишивання. Іноді їй здавалося, що вони вже вишили придане на цілу армію наречених, але робота все не припинялася. Втім, тепер вона майже не теревенила з сільськими дівчатами, обдумуючи значно серйозніші речі.

Потаємні коридори, які показала їй Ріса, дуже допомогли їй у справі з Вершником. Саме завдяки їм Найт знала про зустріч Мордока і таємничого гостя. Ба більше - дівчина мовчала про це, тому що сам вождь клану і словом не обмовився про несподіваний візит. Мабуть, у нього були свої причини не розповідати про це.

Проте Найт була впевнена, що Ліонель першим дізнається про це, а за ним і Фелкон. Тільки після цього вона зможе відверто обговорювати з ними розмову Вершника та лорда. Якщо, звичайно, Мордок розповів синові про все.

Припущення дівчини не було помилковим, і майже одразу після зустрічі з батьком, молодий лорд розповів про все своєму другові. У Ліонеля навіть сумнівів не виникало щодо вірності Фелкона його родині, то ж він щиро хотів розповісти про все.

Після того, як Луціус залишив Блекхоук, у Фелкона майже не лишилося часу на приятеля - він постійно перебував на тренувальному майданчику, підіймався на стіни замку або перевіряв казарми. Вартові сподівалися відпочити без начальника, але сталося не так, як гадалося, і його син міцно тримав все у своїх руках. Цього разу Ліонель знайшов друга в стайні.

- Ось ти де. У мене до тебе важлива розмова.

- Сподіваюся, що це і справді так - у мене ще купа справ, - втомлено й трохи роздратовано відповів Фелкон.

- Повір, це того варто. Прогуляймось?