Розділ 5

Тим часом Бальтазар не втрачав часу і нашіптував Мордоку «правильні думки». Однією з них, звичайно ж, була «сповідь» про те, що він сьогодні бачив у коридорі. Щоправда, в його варіанті розмова юної доньки володаря та Фелкона виглядала значно відвертішою та мала ледь не інтимний характер. Це вже не вперше він натякав лордові на занадто близькі стосунки між цими двома. Священник мало не прямо говорив Кастену про те, що син начальника варти має свої плани на Рісу, які можуть нашкодити інтересам клану. Більш того - молодий воїн відверто насміхається з планів свого лорда ...

До цього моменту Мордок просто не звертав увагу від уїдливі коментарі Бальтазара, бо вірив у вірність усіх своїх васалів. Що вже говорити про Луціуса, і його сина? Вони не раз доводили з мечем у руках, що думають, перш за все, про клан і ніколи не зрадять свого лорда. Однак, зважаючи на останні події й нерішучість Фелкона у розв'язанні питання з Вершником, Кастен все частіше брав на віру слова священника. І навіть його слова про Фелкона та його можливі стосунки з Рісою вже не здавалися такими дурними. Мимоволі він почав пильніше придивлятися до синового друга і знаходив, як це часто буває, підтвердження слів Бальтазара.

Саме через це він став частіше викликати Фелкона до себе та влаштовував допит, цікавлячись справою Вершника. Якщо хлопцю вдасться знайти клятого мага, то він зможе довести лорду свою відданість.

Протягом усього дня Фелконові так і не вдалося знайти Найт. Спочатку він, як і обіцяв батьку, перевіряв казарми, а потім - допомагав Луціусу збирати речі в дорогу. Спершу він навіть хотів поїхати разом з ним, але той вагомо нагадав:

- Поки мене не буде, саме ти відповідатимеш за порядок в замку. Якщо з кимось із його мешканців або членів родини лорда щось станеться - ти, Фелконе, будеш в цьому винен. І не дивись на мене так - я не перебільшую, а просто хочу, щоб ти серйозніше поставився до своїх обов'язків. Сподіваюся, що зможу швидко розібратися з усім, що мене турбує, але не варто розраховувати на це. Крім того, не забувай, що крім моїх обов'язків, ти також повинен займатися справою, яку тобі доручив Мордок. - Луціус пронизливо глянув на сина, а після обійняв, тихо шепнувши: - Я знаю і вірю, що ти з усім впораєшся, Фелконе. Але я не можу не сказати тобі цього. А тепер біжи - у тебе занадто багато справ.

Після цих слів начальник варти жваво схопився на коня і виїхав за ворота.

Чоловік зачекав, поки фігура самотнього вершника зникне на горизонті, а потім повернувся до Блекхоуку. Батько мав рацію - у нього тепер істотно додалося роботи, але нічого - він зможе з цим впоратися. Хоча, правду кажучи, багатьом радникам лорда не сподобалося, що Луціус поспіхом полишив замок, а замість себе залишив якогось леґіня (те, що Фелкон мав пристойний досвід в управлінні вартою замку й не раз ризикував життям на полі брані нікого не цікавило).

Хлопець був настільки занурений у свої думки, що навіть не помітив Найт, яка привіталася з ним. Як завжди, дівчина промчала повз, але він встиг швидко схопити її за руку.

- Гей! Стій! Куди ти так біжиш? Мені треба з тобою поговорити, - замість привітання промовив він, змушуючи гостю зупинитися.

- Вибач у мене сьогодні багато справ... З цією ідеєю Ріси про «посаг», мені кожного дня доводиться весь час сидіти з жінками з села і шити дурнуваті сорочки й вишивати гобелени, - пожалілася Найт. Певно, вона була не з тих, хто охоче витрачає час на таку нісенітницю.

- Ну, я сподіваюся, у тебе знайдеться для мене кілька хвилин?

- Ну, хіба що кілька. Роботи дійсно багато.

Фелкон відвів дівчину в сторону і тихо розповів їй  про те, що йому вдалося дізнатися від Ліонеля.

- Хтось пустив чутку про те, що Кастен хоче зустрітися з Вершником, - вимовивши це, він помітив, що дівчина зовсім не була здивована новиною. – Ти вже чула про це?

- Ні, але рада, що мій хід був вдалим, і чутка вже шириться околицями, - знизала плечима.

- Що? То це ти вигадала цю нісенітницю?! Але навіщо?! - від подиву Фелкон навіть підвищив голос на Найт, але, схаменувшись, знову став говорити пошепки.- Ти що, з глузду з'їхала? – процідив він, закипаючи від люті. Новина про причетність Найт його неприємно здивувала – він вважав її розумнішою.

- Заспокойся. Це єдиний спосіб зацікавити нашого таємничого друга - від такої спокуси він не відмовиться, - спробувала вона пояснити свої дії.

- Тобто ти хочеш сказати, що коли до нього дійде чутка про це (хоча, звичайно, цікаво дізнатися, як це станеться), він може навідатися до Мордока? – слова були сповнені іронії.

- Ні, не може, а точно зробить це. Якщо, звісно ж, він не вигадка. Він не зможе проігнорувати таку провокативну заяву. Тоді ми будемо впевнені у його існуванні й, виходячи з цього, думатимемо про те, як розв'язувати питання.

Хлопець ошелешено дивився на неї. 

"А вона не така проста, як я вважав", - подумав.

- І все ж це ризиковано. Як ми зможемо захистити лорда, якщо все дійсно так, як ти говориш? – поцікавився чоловік.

-  Вершник ще жодного разу не напав на безневинних – лише покидьки, які псували життя селянам. То ж не думаю, що він з тих, хто любить смерть заради смерті. Та й варта в нас завжди напоготові, чи не так? – на губах дівчини з’явилася нахабна посмішка. Проте, наче схаменувшись, вона перепросила: - Вибач, що не попередила заздалегідь про цю чутку – не була певна, що це спрацює, - мовивши це, вона пішла – справи Ріси були на першому місці.

Фелкон лишився сам, все ще ошелешений зізнанням Найт. Так, жіночі хитрощі – страшна річ.

Мордок сидів у своїй кімнаті перед каміном і пив вино. Останнім часом все занадто заплуталося і йому потрібен був цей час, щоб побути на самоті. Ставало все складніше зрозуміти, що ж робити і що небезпечніше - війна з кланом Хенкока або ж дурнуватий Вершник. З часом його вже неможливо було ігнорувати.

Раптом, в кімнаті подув сильний вітер. Лорд здивовано озирнувся на вікно й двері, але і те, й інше було зачинене.