Розділ 2

За наступні кілька днів життя в Блекхоуку суттєво змінилося, адже Ріса, скучивши за домом, намагалася бути майже всюди, поспілкуватися з кожним мешканцем замку та розв'язувати всі проблеми. Як результат – цілковитий хаос панував в кожному закутку. Супутниці улюбленої доньки Мордока ладні були на стіни лізти від цього азарту та шила в дупі. Кілька з них навіть спробували випросити у Джиліана, щоб він забрав їх з собою до замку Хенкока, але той рішуче відмовив. Воно й зрозуміло, адже старий лорд хотів бути впевнений у тому, що робитиме майбутня дружина його сина під час свого тимчасового повернення у рідні стіни.

Фелкон частенько бачив сестру друга усі ці дні, але єдиною незмінною її супутницею завжди лишалася Найт. Мимоволі дівчина привернула його увагу, хоча він чудово запам’ятав її ще з першої зустрічі. З темним, немов гіркий шоколад, довгим волоссям, білосніжною шкірою та карими очима, вона наче щоразу зазирала у саму душу чоловіка. Він ладен був занурюватися в ці темні озера та з кожним днем все частіше помічав дедалі більше деталей у зовнішності гості. Приміром, очі були не просто карими – в них наче спалахували зірки, м’яким золотим кольором розсипаючись біля самої зіниці. На пухких рожевих губах, у самому куточку, був ледь помітний шрам, а коли бентежилася, то щоразу опускала очі додолу й заправляла пасмо за вухо. Причому лише з правого боку.

Крім того, дівчина зацікавила Фелкона ще й тим, що, як розповів Джиліан, вона єдина навіть не натякала на повернення й, здавалося, була цілком задоволена всім. З Рісою вони здружилися ще в перші дні перебування нареченої молодого лорда в замку Хенкока, й з того часу постійно були разом. Більше того, дівчина сама попросила вождя відправити її разом з Рісою. Хенкок, звичайно ж, погодився на таку пропозицію - Найт могла посприяти поверненню нареченої та налаштувати на швидкий шлюб. Проте щось підказувало Фелкону, що дівчина була віддана подрузі, а не своєму лорду. Дуже нетипова ситуація, але інтуїція ще жодного разу не підводила його.

Не дивно, що привабливість тендітної Найт помітив і Ліонель. За останні кілька днів він активно намагався привернути її увагу, але нічого так і не домігся. Дівчина була ввічлива і привітна з усіма, але відчувалася певна відстороненість, ніби відкритися комусь вона так і не змогла.

Відразу ж після сніданку лорд Макгрегор попросив Фелкона та Ліонеля зайти до нього у кабінет. Оскільки він зробив це за столом, Ріса відразу ж пожвавішала, розуміючи, що слід очікувати чогось цікавенького. Тож вона вибачилася й швидко потягла Найт за собою.

Дівчина вже давно вивчила всі потаємні ходи замку й знала, як підслухати розмову батька. Найт була здивована такою безпечністю лорда, але вирішила пізніше про це поговорити з подругою. Крізь невеличку шпаринку вона бачила батька Ріси та священника. Здається, його звали Бальтазар, і він дуже не подобався Найт. На її думку, він був неприємною та слизькою особою - кожен раз, коли дівчина проходила повз, то відчувала на собі його важкий і осудливий погляд, хоча нічого поганого не робила.

- Мій пане, якщо дозволите, я зауважу, що всі ці історії про Вершника - маячня, не інакше, - вклонився священник.

- Бальтазаре, ти не часто помиляєшся, але факти говорять самі за себе. Чорного вершника бачили, і не один раз, - заперечив лорд. - І взагалі - не може бути такого, щоб всі одночасно збожеволіли. Більше ми не можемо ігнорувати ці чутки.

- Я цього і не говорив, проте... - священник не закінчив - до кабінету постукали, а після цього й увійшли Ліонель та Фелкон.

- Вітаю тебе, мій лорд, - вклонилися обидва.

- Фелконе, Ліонель, я чекав на вас, - лорд був змучений та виснажений. На лобі з’явилися зморшки, а брови були насуплені, все говорили про сильну тривогу й занепокоєння чоловіка.

- Що сталося, батьку? - підходячи ближче, поцікавився спадкоємець. У родині Мордоків були дивні стосунки – старий лорд одночасно й бажав, щоб його син якомога швидше взявся до справи та допомагав йому, проте в той самий час він наче не наважувався говорити з ним відверто та не ділився важливими планами та новинами. Що вже говорити про те, щоб радитися? Як і всі, хто був при владі, йому було страшно від самої лише думки про те, що хтось може посунути його. Однак розум все ж кричав – Ліонеля варто підготувати до наступництва.

- Віднедавна по сусідніх селах ходять дивні чутки про деякого ... Хм ... навіть не знаю, як його назвати ... Загалом люди називають його Чорним вершником, - лорд прикрив очі на мить, але потім продовжив: - Він називає себе господарем лісу й каже, що прийшов повернути собі ці землі.

- І що ж він робить? Чому нам слід взагалі хвилюватися через нього? – запитав молодий лорд, в той час, як Фелкон тактовно мовчав.

- Цей… Вершник вершить так зване правосуддя – вбиває людей, котрі ведуть нечесне життя.

- Тобто?

- Вбиває розбійників на наших землях. Нам вже вдалося знайти чимало його жертв.

- Але ж це чудово, - посміхнувся Ліонель.

- Ти молодий, сину мій, і не розумієш всю серйозність ситуації. З чуток цей Вершник володіє магією і може вбивати людей, навіть не торкаючись до них. Це може бути небезпечно.

- Що від нас вимагається? - подав голос Фелкон, і Мордок глянув на нього, ледь помітно усміхнувшись.

- Ти, як завжди, ставиш слушні питання. Я хочу, щоб ви дізналися хто він, та чи існує взагалі. Якщо зможете впоратися з цим завданням, то наступне питання для вас - якою магією володіє (якщо така є), і, головне - чого хоче.