Розділ 1

У замку Блекхоук все було спокійно - служниці метушилися, прибираючи все навколо, варта пильно стежила за порядком, лорд слухав скарги свого народу. Тільки Фелкон, займався не тим, чим йому було наказано. Його батько був начальником варти, і всі не без підстав вважали, що незабаром він сам займе це місце. Щоправда, зараз, замість того, щоб тренуватися з новобранцями, він пустував, наче хлопчисько.

- Фелконе, я тебе вб'ю! - крикнув Ліонель, єдиний син і спадкоємець лорда, кидаючись з мечем на свого супротивника.

- Спробуй! Ти такий неповороткий, що не спіймаєш мене, навіть якщо я спатиму! - відбиваючи його удар, крикнув той.

- Ах ти сучий сину!

- Від сучого сина чую!

Чоловіки були приблизно одного віку й часто влаштовували подібні сутички. Фелконові минуло 23, а Ліонелю - 24. Вони виросли разом і часто розуміли один одного, наче були єдиним цілим.

Ніхто вже й не звертав уваги, коли вони ось так билися. Спочатку лорд був проти, але пізніше зрозумів, що то єдиний спосіб змусити сина тренуватися.

Фелкон бив раз по раз по мечу Ліонеля, але той спритно ухилявся, й відходив назад, відбиваючи удари супротивника. Вони билися так вже досить довго, і сили закінчувалися, то ж кінець був вже не за горами. Фелконові не потрібна була поразка супротивника - він відтісняв його до гвинтових сходів, які Ліонель просто не міг помітити. Все сталося за планом – Фелкон дав молодому лордові себе вдарити, але одразу ж притис так, що той змушений був відійти. Зробивши крок назад, хлопець спіткнувся і впав на сходинки.

- Вас перемогли, мілорде, - приставивши лезо до горла приятеля, мовив він.

- Чорти б тебе побрали Фелконе! - крикнув Ліонель, взявшись за простягнуту руку супротивника, щоб піднятися.

- Можливо так і буде, якщо ви зараз же не припините! Ліонель, тебе вже зачекався батько! - гаркнув Люціус, батько Фелкона, дивлячись на все це неподобство. - Він покликав тебе до себе ще годину тому! - нагадав сивий чоловік.

- Ми вже йдемо, - швидко сказав Ліонель і втік перевдягатися перед зустріччю з батьком.

- А ти, нехлюй, залишишся тут - я повинен сказати тобі кілька слів.

- Слухаю тебе, батько, - посміхнувся Фелкон, ховаючи меча в піхви. Він знав, що його батько не такий грізний, яким хоче здаватися.

- Я вже не молодий, і дивитися, як ти граєш у свої дитячі ігри, у мене немає ані сил, ані бажання. Скоро, дуже скоро, ти займеш моє місце, і я хочу, щоб кожен розумів, що ти заслуговуєш його по праву вміння, а не спадщини. Тобі треба серйозніше ставитися до всього, - почав Луціусе.

- Батько, до чого ти це говориш? Ти ж знаєш, що я розбираюся в усьому не гірше за тебе. Замок повністю під моїм контролем, жодна нова людина не з'явиться тут, щоб я цього не знав. Та й тренуюся я кожен день ... – посміхнувся чоловік.

- Твої ігри - це забави, а не тренування. Постав тебе в бій зі справжнім супротивником - ти й п'яти хвилин не простоїш.

- Батько, ти занадто поганої думки про мене.

- Ні, я на тебе зараз дивлюся не як на сина, а як на солдата, і майбутнього начальника варти.

- Це ж не те, про що ти хочеш зі мною поговорити, чи не так? Ця розмова відбувалася вже багато разів, кажи по суті. Тебе щось гризе? - зрозумів раптом Фелкон.

- Ну, хоч розумом Бог тебе не обділив. Так, ти маєш рацію - це не те, про що я хотів з тобою поговорити. Принаймні не тут. Хоча, правду кажучи, я б хотів, щоб ти не просто мене слухав, а й робив так, як я тобі кажу. - Усміхнувся Луціус. Вони вже вийшли з замку, і тепер прямували до невеликого озера біля лісу. – Насуваються серйозні проблеми, сину. Дуже серйозні. Дві години тому Кастену ... - Макгрегор осікся, - до лорда Мордока приїхав один купець, який розповів дивні речі про напад у лісі.

- Ну, напад у лісі - це не новина, таке часто буває, - зауважив він.

- Не перебивай, і сам про все дізнаєшся, - невдоволено мовив Люціус, і продовжив. - На нього напали троє розбійників, але в останній момент його врятував якийсь Чорний вершник. Як він сказав - той володіє магією і може керувати вовками.

- Ти впевнений, що це правда? - з усмішкою та недовірою перепитав Фелкон. – Може він перебрав чого, а, загубивши товар чи гроші, вирішив ладну байку скласти?

- Не знаю, не знаю ... - Сивий чоловік потер стомлено очі, й подивився в сторону лісу. - Може це і брехня, але ми зобов'язані все перевірити. Чутки про Вершника ходять вже певний час, але зараз - перша вагома заява про його існування. Тепер це вже не можна вважати казками старих баб та п’яниць. Маг стверджує, що він - господар лісу і що всі ці землі належать йому.

- І що? Недоумкуватих всюди повно! - здивовано підняв брови Фелкон.

- Може й так, але не всі вбивають, навіть не доторкаючись до зброї та жертви.

- Якого біса?! ...

- Вершник, як стверджує купець, убив одного з нападників, навіть не доторкнувшись до нього.

- Батько, ти кажеш, що він один. Отже, в будь-якому випадку, ми сильніші.

- Дай боже, синку, щоб ти мав рацію, - Луціус схмурнів.

- Чому ти так на все це реагуєш, батьку?

- Фелкон, у мене дуже погане передчуття. Це тільки затишшя перед справжньою бурею. Може, він і божевільний, але, я хотів би в цьому впевнитися. У лісі дійсно відбувається щось дивне.

- Що саме?

- Розбійників поменшало. То там, то тут - знаходять повішених злочинців, а іноді й розтерзаних вовками. Раніше такого ніколи не відбувалося. По селах уже ходять байки про дивного Чорного вершника, який повернувся за тим, що йому належить. Багато хто говорить, що це сам Диявол.

- Але ж це маячня!

- Це не зовсім так - в страху очі великі. Народ боїться змін - навіть хороших. Їм потрібна стабільність. Та й Кастена, - цього разу він не став виправлятися, наодинці можна було говорити відверто, - це тривожить. Цей старий прищ, Бальтазар, твердить, що це все нісенітниця. Але я бачу, чого він боїться насправді. Одного разу я чув, як він казав, що це може бути тільки Диявол. І той не хоче, щоб люди говорили, що саме Звір став їхнім рятівником.