Пролог

Купець з Каменоку Алістер Вінтерхов злякано обернувся. Треба було послухати стару Хільду й не їхати проти ночі цією дорогою!

В народі її прозвали Звірячим шляхом, бо ж вихляв між деревами й приховував у собі чимало небезпек. Найстрашнішими, звичайно, були розбійники. Їх тут зустрічалося більш ніж достатньо. Великий, продовгуватий ліс був поділений кількома бандами між собою, а тому - будь-якому подорожньому було легше обійти сто верст навколо, ніж ризикувати життям, скорочуючи шлях та йдучи цим шляхом.

Але не так давно тут стало спокійніше, й Алістер вирішив випробувати долю. Він уже близько години їхав уздовж Звірячого шляху, коли почув, що за ним хтось йде. Причому не дорогою, а поруч - в заростях лісу.

«Невже зараз все станеться ?!» - майнула раптом думка, і він зрозумів, що розбійники скоро нападуть. Чоловік пришпорив коня, той спіткнувся і полетів вниз, скинувши вершника.

З-за кущів вискочили троє - один схопив коня, а ще двоє оточили купця.

- Хто тут у нас? ....- засміявся перший. В місячному сяйві заблищав ніж.

- Я ... я ... я Максиміліан Кострицький, збіднілий шляхтич ... - промимрив Алістер.

- Шляхтич, кажеш? ...- пограв ножем інший.

- Так, але збіднілий. Нещодавно померла моя матінка, і я залишився сам - тепер йду до лорда Мордока, проситися у звичайні солдати ... - швидко промовив він. Легенда була спланована заздалегідь, і зараз треба було не збитися.

- Ну, такі-сякі, а грошики у тебе повинні бути.

- Ні, чесне слово - останні пішли на те, що б розрахуватися з трунарем ... - белькотів купець.

- Ну, є чи ні - це вже нам вирішувати, а поки - знімай одяг!

- Що? ...

- Кажу - одяг знімай! Він нам ще може стати в пригоді.

- Але як же ... - Вінтерхов не встиг закінчити - його перебив розбійник, що тримав коня.

- Чуєш, а конячка-то хороша! Не рівня нашим! - пробасив він, погладжуючи тварину по носі.

- Збіднілий шляхтич, кажеш?... - процідив крізь зуби один з розбійників. Він ненавидів, коли йому брехали. - Ну, то отримуй, по-шляхтицьки, від мене! - він заніс кулак, щоб ударити Алістера, коли раптом не зміг опустити руку, - Якого біса?!

- А це тобі, від мене. Так би мовити, невеликий подарунок. - Пролунало за спиною. З лісу виїхав чоловік на чорному, немов смола, коні. Очі звіра горіли червоним. Вершник був таким самим - одягнений в чорний плащ, який повністю закривав його обличчя, він тільки виставив одну свою руку вперед і ледь помітно крутив нею, стискаючи в кулак.

- Хто ти такий?! - гаркнув розбійник із занесеною рукою, все ще намагаючись щось змінити.

- Я той, кому знову належать ці землі! - прогарчав незнайомець.

- Та невже?! А Мордок в курсі? – уїдливо запитав той, що тримав коня.

- Буде в курсі, не турбуйся. Але зараз не він моя турбота, а ви. Хто вам дав дозвіл зупиняти Алістера Вінтерхова?! Він мій гість, і я наказую вам відпустити його та повернути коня.

- Та ну?... - тільки й встиг сказати розбійник, коли його рука раптом гучно хруснула. Чоловік впав на коліна й заскиглив: - Тварюко!

Поки один з нападників корчився від болю, другий прицільно метнув ножа. Зброя впала, так і не долетівши до вершника. Ніби між ними була невидима стіна.

- Як же нудно... кожного разу одне й те саме.

Він нічого не зробив, тільки кінь купця раптом почав задкувати назад та іржати. З усіх боків поступово почувся тихий рик. Поранений розбійник поспішно схопився на ноги.

- Сподіваюся, ви не будете проти, якщо мої друзі приєднаються до нас? – в голосі незнайомця було чутно насмішку.

В гущавині лісу з’явилися сірі вовчі морди. Всі четверо чоловіків мимоволі стиснулися й стали спиною до спини.

- Ви хочете, що б я залишив вас цілими та неушкодженими? - просто запитав вершник.

- Ти ... ти не можеш їм наказувати! - боягузливо пискнув поранений розбійник.

- Та невже? - було зрозуміло, що той посміхається. Чоловік нічого не робив, але один з вовків вчепився точно в зламану руку. Розбійник заволав від болю.

- Все-все ... чого ти хочеш? ... - закричав він, намагаючись відбитися від звіра.

- Дати вам вибір. Ви або забираєтесь геть з лісу, сказавши всім своїм товаришам, що цей ліс тепер належить мені, або я просто вас уб'ю.

- А без вовків ніяк?! Встань, та бийся, як чоловік! Власними силами! - вставив свої п'ять копійок напарник першого.

- Битися з вами занадто нудно. Але в мене є інше рішення, - вершник підняв руку і той, що говорив, впав, наче підкошений - з його вух і носа полилася кров. - Питання ще будуть? - голос став жорстким. Троє чоловіків помотали головами. - От і добре. Тепер ви - він вказав на розбійників - мерщій виконувати обіцянку, а мої улюбленці простежать за вами. Ну, а ти, - він подивився на Вінтерхова - їдеш до Мордоку, і розповідаєш йому про все, що тут побачив. Зрозумів?

- Т-т-так.

- Не трясися. Ти мені ще потрібен. Тепер - прощавай. І молися, що б дістатися до замку лорда якомога швидше. Вовки не люблять витрачати час даремно, а я буду далеко, і твоя доля буде залежати тільки від повноти їхніх шлунків.

Вершник розвернувся й направив коня до лісу. Алістер ще трохи постояв на дорозі, але, почувши перший попереджувальний рик, сів на коня й чимдуж поскакав до свого лорда.

Привіт мої любі й віддані читачі!
Но що, як вам початок нової історії? Обіцяю, буде цікаво та романтично! Багато магії, пригод, таємниць та кохання! То ж обов'язково додаємо до бібліотеки)