Епілог

Погляд ковзнув до безіменного пальця, на якому вже не було персня. Залишився лише блідий слід - мов знак спротиву та боротьби.
Чорниш сидів поруч, як вірний друг і напарник - як у минулому, так і зараз.
Із дупла дерева я дістала згорток, яке пам’ятало минуле і тепер бачило теперішнє.Пальці знайомо ковзнули по старій, потертій обкладинці. Як це було давно.
Я відкрила книгу на першій сторінці й вчиталася в такі далекі, але водночас знайомі рядки. Знання, які рятували сотні життів. З кожною новою сторінкою впевненість у мені росла, так само як розгоралось полум’я. Я перегорнула сторінку. Ритуал жертвоприношення. З кожною новою перегорнутою сторінкою ритуали ставали все страшнішими й жахливішими.Я підняла погляд на полум’я, що голодно підіймалося вгору. Закрила книгу й ще раз поклала руку на обкладинку. Вибір був очевидний.
Я відкрила книгу посередині - там, де починалися ритуали, прокляття і порчі. Більшість із них з’явилися тут із подачі Варвари.Мої пальці затремтіли.Я провела рукою по сторінці, ніби відчуваючи під шкірою кожне слово. Скільки болю залишилося в цих рядках. Я мовчки стиснула край сторінки й різко вирвала її з книги. Папір сухо тріснув. На мить я затримала аркуш у руках, дивлячись на темні рядки прокляття. Потім простягнула руку до вогню. Полум’я жадібно підхопило папір. Сторінка швидко почорніла, скрутилася і розсипалася іскрами. Я перегорнула наступну. Ритуал жертвоприношення. Малюнки печаток. Символи крові. Я вирвала і цю сторінку. Вогонь тихо зашипів, коли папір торкнувся жару. Сторінка за сторінкою. Прокляття. Темні ритуали. Слова, які приносили смерть. Я виривала їх із книги й кидала у вогонь, дивлячись, як полум’я з’їдає чорнило, стирає знаки, перетворює їх на попіл. Кімната наповнилася запахом диму й старого паперу. Я зупинилася лише тоді, коли дійшла до розділу з рецептами. Трави. Настоянки. Мазі від ран, гарячки і болю. Я провела пальцями по сторінці. Ці записи були іншими. У них не було темряви. Лише знання.
Я обережно закрила книгу. Тонша. Легша.
Наче разом із вирваними сторінками з неї пішло щось важке. Я поклала книгу поруч і подивилася у вогонь.
Попіл тихо осідав між вуглинами.
І разом із ним зникало те, що більше ніколи не повинно було повернутися.
- Ну що, відьмо…
здається, цього разу ти перемогла, - промовив Чорниш.
- Ні. Я просто цього разу не стала чудовиськом. - ледь чутно прошепотіла я!