Кістки минулого

Я розплющила очі й поглянула на Всеволода. Без вагань, сумніву. Мої руки міцно обіймали його за шию. Біль, який він пережив п’ять століть назад, так і залишився там - так само, як і мій зараз.
А я з минулого стала справжнім дияволом. Злом, яке потрібно було знищити.
- Ти вбив мене там, у минулому? - прошепотіла я так, щоб почув лише він.
- Ні!
Я важко опустила погляд. У кімнату увійшов Григорій.
- Пригадуєте спільне минуле? - з язвительною інтонацією запитав він, і я відчула ще більшу огиду. Правда, яка лягла на мене, була жахлива. Я хотіла виправити усе, але не знала як.
— Лея, Варвара стала чудовиськом, бо її поглинув перстень. Ти не така. Не допустити цього - зміни хід подій,- промовив Чорниш, і я поглянула на Всеволода.
- Григорій, якщо ви пам’ятаєте минуле так само, як ми, я пропоную не повторювати його тепер. Ви хочете розкрити справу. Я хочу зняти цей проклятий перстень.
Мій погляд ковзнув до Всеволода. А що хоче він? Він ніколи не казав, яка йому вигода, що він отримає, якщо ми не повторимо минуле. Хоча… життя. 
- Ви пропонуєте співпрацювати? - промовив Григорій не приховуючи подив.
- Саме так.
- Цікаво.
- Давайте так: я розповідаю, що знаю, а ви до справи прикріплюєте всі деталі так, щоб я не виглядала божевільною.
- Домовились, - промовив Григорій.
І я розпочала з того, що уже знала з тих таємниць, що тягнулися віками. - У підвалі закопане було тіло нашого з Всеволодом сина з минулого!
- Я ж його під яблунею закопав, - промовив Всеволод із ниткою болю в голосі.
- Варвара провела ритуал на переродження і закопала його в підвалі.
- Але тіло закопане близько двадцяти років тому, - промовив Григорій.
Я не могла пояснити, як це вдалося Варварі, але щось мені підказувало: справа не в переродженні. Усе заховане набагато глибше.
- Ця жінка - часова відьма!
Невпевнено, з острахом пригадала я, згадуючи кожен свій годинник, що виходив із ладу. Незрозуміле відчуття часу, яке з’явилося після смерті Варвари у нашому часі.
- Ти впевнена? - запитав Всеволод.
Я пожала плечима бо не була впевнена, це була лиши здогадка.
- Копайте на подвір’ї, - промовила я, пригадуючи, куди саме Варвара закопала тіло Августа.
Земля була важка і волога. Лопати одна за одною врізалися в ґрунт, піднімаючи в повітря запах сирості й гнилої трави. Метал дзвенів об каміння, а грудки землі падали поруч глухими ударами.
Я стояла трохи осторонь, обійнявши себе руками, ніби могла так стримати холод, що повільно розливався по тілу.
Кожен удар лопати відгукувався десь у грудях.
Я знала, що вони знайдуть.
Знала… і все одно боялася.
- Тут щось є! - гукнув один із криміналістів.
Землю почали відкидати обережніше. Руки в рукавицях розгрібали темний ґрунт, і раптом з-під нього показалося щось бліде.
Кістка.
Я затримала подих.
Через кілька хвилин з ями підняли перше тіло. Вірніше, те, що від нього залишилося.
Старий одяг, потемнілі кістки, порожні очниці, які дивилися кудись крізь час.
Мене ніби вдарило хвилею холоду.
Я знала його.
Не обличчя. Не ім’я.
Але пам’ять усередині мене тихо прошепотіла: я була тут.
Я відвела погляд.
Та лопати знову врізалися в землю.
- Тут ще одне!
Другу яму відкрили швидше.
Тіло було молодшим. Тканина ще трималася на кістках, волосся злиплося темними пасмами.
У грудях щось боляче стислося.
Мені здалося, що земля під ногами почала хитатися.
Ще один удар лопати.
Ще один вигук.
- Тут теж!
Ями з’являлися одна за одною.
Тіла витягували.
Складали на чорні мішки.
Старі. Новіші. Чоловіки. Жінки.
Земля повільно відкривала те, що хтось роками намагався сховати.
Я дивилася на них і відчувала, як у голові з’являються уламки чужих спогадів.
Крик.
Кров на підлозі підвалу.
Світло свічок, що тремтіло на стінах.
І холодний голос Варвари.
Я різко заплющила очі.
- Лея? - тихо покликав Всеволод.
Я похитала головою.
- Я в порядку.
Але це була брехня.
Коли з землі підняли чергове тіло, мене раптом накрило дивним, важким відчуттям.
Ніби я дивлюся не на жертв.
А на власні гріхи.
Кожне тіло лежало переді мною, мов доказ того, ким була Варвара.
І ким я могла стати знову.
- Тридцять… - тихо промовив один із криміналістів, витираючи лоба рукавом. - Тридцять один…
Я більше не могла рахувати.
Земля під ногами раптом здалася бездонною.
Ніби під цим подвір’ям була не просто могила.
А ціла історія темряви.
І кожне нове тіло було ще одним кроком у минуле, від якого я намагалася втекти.
Та втекти вже було неможливо.
Бо це минуле… дивилося на мене з-під землі.
Через чотири години розкопок на подвір’ї слідчі та криміналісти знайшли близько тридцяти чотирьох тіл. Різний час поховання, різний вік. Старі кістки поруч із майже не зітлілими останками.
І щось мені підказувало, що це далеко не всі жертви Варвари.
Дуже багатьох вона так і залишала на місці вбивства.
- Це не твоя вина, - прошепотів Всеволод і обійняв мене за плечі.
- Вона вбивала навіть дітей!
Мій голос зірвався, і я відвела погляд від чорного мішка, на якому лежали маленькі кісточки.
- Я бачу, - тихо промовив Всеволод, простеживши за моїм поглядом.
- Я вам скажу так, - промовив Григорій, закурюючи цигарку. - Якби ця бабка була жива, їй не вистачило б і трьох життів, щоб відбути покарання за всі ці смерті.
Він випустив дим у холодне повітря й подивився на мене.
Його погляд був занадто уважний.
Занадто розуміючий.
Наче він знав усе.
І знали би й решта, якби правда не загрожувала його кар’єрі… та здоровому глузду.
- Копайте, копайте… Варвара була працьовитою жінкою. Роботи тут вистачить надовго, - промовив Чорниш.
Я поглянула на Григорія. Він стояв незворушно, ніби й справді нічого не почув.
Лише Всеволод кинув розлючений погляд на кота.
- Скільки тепер займе судове розслідування? - запитала я.
- Близько трьох місяців. Можливо довше, можливо менше, - відповів Григорій. -  Але думаю, що через тиждень-два Магдалена зможе повернутися в будинок.
Я кивнула, але майже не слухала його.
Мій погляд зачепився за ще одне тіло, яке слідчі саме витягли з ями.
Щось боляче кольнуло в грудях.
Я зробила крок уперед.
Руки затремтіли.
Ноги самі понесли мене ближче.
Я нахилилася.
Між ребрами щось блиснуло.
Метал.
Я обережно відсунула землю пальцями.
І серце пропустило удар.
Перстень.
Той самий.
Печатка інквізиторів.
Його перстень.
Всеволода.