Клянусь

Жаль… Це емоція, яка не властива кату, який твердо стоїть на своїх цілях. То чому я маю відчувати жаль до ката, який ні на секунду не замислився, коли виносив вироки - вироки смерті?
- Купила сіль? - запитав Всеволод, і в його погляді промайнув такий спектр емоцій, що я ледве зберегла спокій.
- так, - промовила я, дістала з кошика невеличкий мішечок із сіллю.
- Просто я тут вдома знайшов! - його голос звучав легше, а очі вказували на мішечок із сіллю, куплений ще пів року тому.
- Запаси вирішила поповнити, - відповіла я, намагаючись приховати хвилювання.
- Варвара, що ти задумала? -  його погляд став гострим, як лезо.
- Нічого! - відповіла я занадто швидко, і тон мого голосу зраджував напруження.
- Не обманюй! Я бачу, що з полички зник перстень… - його очі ковзнули по моїй руці, де на одному з пальців розмістився знайомий перстень.
- Так, оділа, щоб не загубити, - промовила я, намагаючись виглядати невинною.
- Варвара, ти оділа його з іншої причини… і ми обоє добре знаємо, якої.
- І? - запитала я з викликом, не відступаючи, навпаки, йдучи в атаку. Захищатися сенсу не було: мої мотиви були очевидні. Я жадала помсти, як ковтка свіжого повітря.
- Варвара, ти досі не розумієш, яка сила запечатана в ньому! Для чого наражати себе на небезпеку? - його голос тремтів, але був сповнений турботи і я змягчилась.
- Всеволод, якщо ти не приймаєш мене такою, яка я є, я не тримаю тебе. У тебе може бути велике майбутнє за межами Львова, - промовила я рішуче.
Він взяв мої руки в свої й прошепотів ледь чутно:
- Я приймаю тебе такою, як ти є. Іншої мені не потрібно. У мене є своя відьмочка, і те майбутнє яке нас чекає мене влаштовує… але я не хочу, щоб ти наражала себе на небезпеку. Почуй це.
Я обвила руками його шию, і наші губи зустрілися в томному, солодкому поцілунку. Його руки ніжно розв’язали мою косу, і волосся хвилями розсипалося по плечах, захищаючи нас від усього світу.
Сильні руки Всеволода підхопили мене на руки і віднесли на лежанку, чиє тепло ще більше розпалило жар між нами.
Важкий жилет Всеволода полетів убік, і я завмерла, концентруючись на одязі, що лишився. Минуле воскресало в моїй пам’яті: руки тремтіли, і я стисла край спідниці, натягуючи її нижче, закриваючи пальці ніг.
- Варвара, все добре? - спитав він.
Я не могла відповісти точно. Пам’ять мого тіла не відпускала мене переступити цю межу, хоч ми й провели разом багато часу. Я відчувала страх, тонкий, але непідробний.
Мій погляд піднявся до його очей: турбота, страх і хвилювання.
- Давай спробуємо… але я не впевнена, що зможу, - зізналася я тихо.
- Якщо ти хвилюєшся, можемо попросити благословення в церкві, - промовив він, і його слова відразу здавалися смішними. Відьма та інквізитор… та благословення в церкві.
- Я за це не хвилююся. Я знала, на що йшла, коли проводила ритуал. Мені вхід у церкву заборонений. Максимум, що ми можемо зробити, - укласти таємний шлюб. І щоб його укласти, потрібен свідок. А ми у розшуку.
- Чорниш… - промовив Всеволод - Розумію, що твій кіт не підтвердить нашої клятви, але він може стати нашим німим свідком, при якому ми поклянемося у почуттях.
Всеволод піднявся, протягнув мені руку, і ми підійшли до столу. Запалили три свічки, запах воску заповнив кімнату.
Чорниш тихо вискочив на стіл.
- Чорниш… - тихо сказала я. - Розумію, що кіт не може підтвердити людської клятви. Але сьогодні ти станеш нашим свідком.
- О, чудово. Тепер я ще й свідок людських драм. Можливо, ще й печатку поставити лапою? - його голос звучав із характерним сарказмом.
Я ледве стримала сміх.
- Кляніться вже. Мені цікаво, чим це закінчиться.
- Ти усміхаєшся… - тихо промовив Всеволод.
- Просто… Чорниш нас слухає, - відповіла я, намагаючись приховати тремтіння у голосі.
Всеволод глянув на кота, але той лише ліниво вилизував лапу, не звертаючи уваги на серйозність моменту.
Він відмахнувся від кота, не помічаючи моєї грайливої напруги, і зробив крок ближче. Його голос став глухим і урочистим, мов у храмі, кожне слово важило, як камінь:
- Я, Всеволод, слуга Господа і інквізитор, клянусь перед Ним і перед небом: взяти тебе, Варваро, за свою дружину.
Клянусь берегти тебе і не зректися, навіть якщо весь світ стане проти нас.
Клянусь захищати тебе від людей, від темряви… і навіть від самого себе.
Поки Господь дозволить нам дихати під цим небом.
Тиша між нами стала важкою, майже фізичною. Мої груди стискалися, серце шалено калатало.
- Сміливі слова для людини, що палить відьом, - тихо промуркотів Чорниш, і його присутність додала моменту іронічної ваги.
Я підняла погляд на Всеволода, відчула ритм його серця під моїми руками, і промовила свої слова, що линули з глибини душі:
- Я, Варвара, клянусь перед землею, що носить наші кроки,
перед вітром, що чує наші слова,
і перед темрявою, що знає всі таємниці.
Від сьогодні моя доля переплетена з твоєю,
і жодна сила - ні людська, ні потойбічна -
не розірве цього вузла.
- Свідок прийняв вашу клятву, - тихо нявкнув Чорниш, і його голос звучав несподівано серйозно.
Всеволод лише здивовано глянув на кота, не підозрюючи, що той щойно благословив наш союз. У цей момент свічка спалахнула яскравіше, і кімната наповнилася теплим світлом, що об’єднувало нас.
Я відчула, що назад дороги вже немає.
- Цікаво… - тихо пронявчав Чорниш, спокійно крокуючи до підвалу. - Інквізитор і відьма. Такі союзи зазвичай закінчуються або легендами… або катастрофами.