Реінкарнація

Мої очі розпахнулись. Яскраве сонячне проміння вдарило в них так різко, що на мить все навколо стало білим. Я примружилась, намагаючись зрозуміти де я. Стеля. Світла, знайома. Дихання важке.
Я спробувала підвестись, але натомість голова була важкою, ніби наповненою свинцем. Тіло не слухалось. Рій спогадів нахлинув на мене хвилею - уривки голосів, темний підвал, холодне каміння під долонями. І на секунду я заплуталась. Де я? Хто я? Варвара? Магдалена?
Неочікувано наді мною з’явилась постать Всеволода. Світло з вікна обрисувало його силует, і я моргнула, намагаючись сфокусуватись. У його погляді була стурбованість. Справжня, не зіграна.
Я спробувала посміхнутись, але у мене це вийшло погано і нагадувало скоріше оскал болю.
- Я не хотів тебе налякати!
Всеволод протягнув мені стакан з водою і я осушила його вміст майже одразу. Вода була прохолодною, вона повернула мене в реальність краще за будь-які слова.
- Потрібно було здогадатись, що ти підеш за мною.
- Варвара...
Гробова тиша заповнила кімнату. Навіть за вікном стало тихіше, ніби світ завмер разом зі мною.
Мій уважний погляд зафіксувався на Всеволоді. Було видно неозброєним оком - він усвідомив, що тільки що дав мені зрозуміти - він знає все. А можливо навіть більше ніж усе.
Якщо я знала мізерну частину життя Варвари і вважала себе її реінкарнацією, хоча це ставало малоймовірним враховуючи, що вона жила тоді коли і я. Натомість Всеволод міг бути і справді реінкарнацією інквізитора.
Все залежало від деталей, які я ще не знала. Хоч дуже хотіла дізнатись.
- Значить відьмочка? - протягнула я прозвисько яким він мене вчора вечері нагородив. Важкий видих зірвався з його губ.
- Так Варвара… Магдалена… саме відьмочка.
- До тебе як звертатись? Інквізитор чи все ж по імені?
- Не починай будь ласка.
- Ох Всеволоде, я ще не почала задавати ті питання які мене дуже сильно цікавили.
- Я знаю напевно стільки ж як і ти! - промовив Всеволод. Я посміхнулась, не довіряючи жодному його слову. Його голос звучав переконливо, але надто вже обережно.
- Розповідай. Я готова слухати кожне твоє слово. Ти ж напевно не просто так приїхав? Які мотиви? -Він провів рукою по обличчю, ніби збирався з думками.
- Магдалено, не бачу сенсу мені не довіряти. Приблизно два місяці назад на роботі я уперше побачив щось схоже на видіння. Надто яскраве, та незрозуміле. У видіннях був я. Але все дуже нагадувало середньовіччя. Кінь, холодна зброя, чорний плащ. Та Орден з яким я як виявилось працював в минулому лише більше підтвердили мої підозри. - він говорив повільно, ніби сам боявся власних слів, - Тоді я не придав цьому увагу. Списав на втому. Але з кожним разом коли ці видіння ставали чіткішими я усвідомив, що щось не так.
Я мовчки слухала, ловлячи кожну інтонацію.
- Я підняв архів. І мені вдалося з’ясувати що Орден працював в сімнадцятому столітті на території яка належала Речі Посполитій. А найголовніше і найцікавіше - я знайшов старі записи, в яких дійсно був такий інквізитор як Всеволод. Тільки тоді моє прізвище було іншим.- Він зробив паузу, - Після цього видіння ставали все більш виразними та довшими.
- А ти звідки знаєш про Варвару? Інквізитора?
- Теж бачу видіння як ти уже зрозумів. - Я уважно подивилась на нього і спокійно запитала, - ти їх бачиш в будь якому місці та в будь який час?
- Так.
Я задумалась. Чому тоді я можу їх бачити лише у підвалі? Чи ні? Але як це перевірити?
- А у тебе є якесь особливе місце де ти їх можеш бачити?
- Так. Лише підвал. І то не знаю як воно працює. Перший раз я знепритомніла і побачила минуле, а цього разу ти мене налякав.
- Можливо ти пов'язана з цим місцем?
- Як?
Всеволод задумався і я також. Все було надто дивним і надто схожим на реінкарнацію, але деталі не збігались. Або ми просто мало знали про переродження душ.
- Ти останнє що бачила в минулому? - запитав Всеволод і я напряглась. Не хотіла відповідати. Не зараз, тому збрехла. - Втечу від Ордену, - спокійно промовила я. - А ти що бачив?
Було помітно як Всеволод напрягся, теж не хотів ділитися правдою. Його погляд потемнів, щелепа стиснулась. Він довго мовчав, ніби вирішував чи має право говорити це вголос.
Після довгої паузи він все ж сказав.
- Смерть Фредеріка.
Такого ще не було. Я не бачила цього у своїх видіннях. Я напряглась, ніби хтось різко стиснув груди зсередини. Виходить Всеволод знав більше ніж я. А можливо бачив далі.
- Коли це сталось? -мій голос звучав глухо, ніби не мій.
- Через рік після того як я залишився жити з тобою ти вирішила помститись Фредеріку за спробу спалити тебе на кострі. Ти приготувала яд і через одну з міських жінок підмішала його йому в їжу. Невдовзі Фредерік помер.
Слова повисли в повітрі. Важкі. Неповороткі.
Я вбила людину?
Повільно, ніби крізь завісу густого сивого туману до мене долинули власні думки.  "Вбивця."
- Цього не може бути! - прохрипіла я і направилась в сторону підвалу.
Але важка рука Всеволода схопила мене за лікоть і різко повернула до себе обличчям.
- Я хочу сама це побачити! Я йду в підвал за відповідями!
- Магдалена, які відповіді? Уже ранок. Скоро тут буде поліція і якщо нас тут побачать нам не здобрувати. Слідчий може подумати, що ми замітаємо сліди.
Слова Всеволода звучали логічно. Холодно. Правильно. Але всередині мене все рвалось униз, у темний підвал, до кам’яних стін, до правди.
Натомість, розуміючи усю загрозу, я попрямувала до будинку Івана Михайловича. Ноги самі несли мене вулицею, а думки крутились навколо одного - якщо це правда, то ким я була насправді?
Протягом дня з рук усе падало. Ложка вислизала, ніж ковзав по дошці, тарілки дзенькали надто голосно. Я не могла сконцентруватись на приготуванні обіду. Перед очима стояло одне слово - вбивця.
Невдовзі мій стан помітила Руся і стурбовано опустилась за стіл поруч зі мною.
- Це через Всеволода? Він хороший. Можливо виглядає грізним, робота у нього така, але так він дуже милий. За тебе дуже часто розпитував, я йому фото скидала. Я думаю, що брат в тебе закохався з першого фото.- Маруся сором’язливо посміхнулась і на її обличчі з’явилась задорна посмішка яку я проігнорувала. Зараз мені було не до романтики.
- Що ти знаєш про реінкарнацію душ?
Мої знання стосовно цієї теми були настільки поверхневими, що обмежувались поняттям - в одному часовому просторі людина померла, отримала дозвіл на переродження і народилась в інший час. Але оскільки Марусю неабияк цікавила ця тема я підозрювала, що вона зможе розповісти щось більше.
- Лея, ти звернулась по адресу. Про реінкарнацію я можу говорити вічно. Не впевнена, що тобі буде цікаво так довго слухати тому напевно давай коротко...
- Коротко не хочу. Хочу деталі. Погляди різних культур. Все, що ти знаєш на цю тему.
Після моїх слів Руся немов розцвіла. Її очі засяяли, вона підсунула ближче чашку з чаєм і розпочала свій довгий та захоплений монолог.
Я слухала уважно. Час від часу перебивала, ставила питання, просила уточнити те, що здавалося мені надто розмитим.
- Зі східних вчень, індуїзму та буддизму, виділяють вірування в кармічну реінкарнацію. Під час якої душа проходить багато життів. Невирішені уроки тягнуться за нею. Душі зустрічають один одного знову і знову. Їх може об'єднувати кохання, зрада, спільна таємниця. Так утворюється кармічний вузол в минулому житті і вони знову інтерпретують його в новому. - я мовчки переварювала кожне слово. Кармічний вузол.
- З літератури я читала про розщеплення душ. Коли хтось чи щось втручається в природній процес може статись так, що душа буде розірвана. Одна частина належить власнику, а інша може застрягти в часі. Якір душ. У тебе ніколи не було відчуття,  що ти пам’ятаєш своє життя?
- Ні.
До недавніх пір я взагалі уникала вірити в містичні речі.
- Це доречі зустрічається дуже часто коли людина пам’ятає своє попереднє життя. Бувають випадки коли діти в деталях описують його, мають страхи без причин, впізнають місця.
Це цікаво.
- Уявляєш, тато каже що Всеволод з дитинства просив коня. Чорного з довгою гривою, щоб їздити верхи по гірських стежках "як колись". Але щоразу коли тато питав що означає "як колись" Всеволод не міг відповісти. Скажи дивно? - я кивнула, хоч уже перестала вважати це дивним.
- А ще існує теорія часової петлі. Але навіть для мене вона звучить трохи безглуздо.
-  Що за теорія?
- Є випадки коли душа може не просто переродитись, а замкнутись у циклі, повторюючи один і той самий сценарій.
- Які ознаки часової петлі?
- Щось повторюється: конфлікт, партнер, дії… Наче життя крутиться по одному колу. Але це не страшно. Часова петля ламається тоді, коли одна із сторін робить інший вибір.
Так, це не страшно, якщо ти розумієш, де саме була допущена помилка. Якщо бачиш точку зламу. Якщо знаєш, що саме потрібно змінити.
Але я не розуміла.
Вперше фраза «Потрібно копнути глибше» набула для мене нового, тривожного значення. І я вже не була впевнена, що це «глибше» приведе до чогось хорошого.
Особливо зважаючи на слова Всеволода — що в минулому Варвара йде на вбивство.
Якщо це і є повтор. Якщо я знову стою в тій самій точці. Якщо десь попереду вже лежить той самий вибір…
Ситуація погана.
І найгірше — я не знаю, чи цього разу зможу обрати інакше.