1.Що за чортівння?

Здавалося, звичайний будній день — що може піти не так? А я вам скажу: усе може піти наперекосяк із самого початку.
Якщо ваші плани випадково йдуть не за планом — тоді вам час переглянути їх.
У долі свої плани на кожного з нас: інколи вони кращі, ніж ми хотіли, а інколи — випробування, до яких ми були не готові.
— Бісів годинник! — пробурмотіла я, одягаючи класичні брюки, що безперечно підкреслювали мою фігуру.
Та часу думати про зовнішній вигляд катастрофічно не вистачало: я знову запізнювалася на роботу. Останнім часом мій годинник не спрацьовував у потрібний момент, і через це я постійно запізнювалася.
Якщо спочатку на мої запізнення реагували спокійно, то тепер я все частіше ловила косі погляди колег, а шеф уже декілька разів натякав на звільнення.
Кому сподобається, коли його секретарка постійно спізнюється?
А я робила все, що могла: уже четвертий годинник за місяць змінила — і все одно нічого. Вони виходили з ладу швидше, ніж у мене на картці з'являвся аванс. Ніби пороблено.
Вибігаючи з квартири, я чітко розуміла: сьогодні буде важлива розмова. Якщо спершу запізнення були незначні, то зараз я вже двадцять хвилин, як мала бути на роботі, а їхати ще п’ятнадцять.
Мій старенький «Ланос» сьогодні знову не завівся — сів акумулятор. Тому мені довелося бігти ще п’ять хвилин до зупинки — і, звісно, автобус поїхав прямо перед моїм носом.
— Чорт забирай, та що це сьогодні за день! — пробубоніла я під ніс і сіла на лавку з чітким усвідомленням: сьогодні мене звільнять.
Не можу сказати, що моя робота мені подобається, але вона приносить гроші. Іншу знайти можна, але поблизу квартири потрібних вакансій немає, а їздити через увесь Київ катастрофічно не хочеться.
Якби моя воля — я б поїхала кудись далеко-далеко. Без цієї міської метушні. Там, де тиша та спокій.
Раніше я мріяла сидіти на веранді власного будинку перед мольбертом і малювати краєвиди, щоб єдиним шумом був шум лісу, дзюркіт струмка та спів пташок.
Але ця мрія так і залишилась мрією: немає коштів ні на будинок, ні на фарби з мольбертом. Зарплати ледь вистачає, щоб заплатити за комуналку й купити поїсти. Ось таке воно, доросле життя.
Я перевела погляд на наручний годинник — він стояв. Я глянула ще раз — та дійсно, не здалося. Знову зламався. Я ж кажу — пороблено.
У телефоні я загуглила: «Народна прикмета: зупинився годинник». Google відразу вибив довгу історію пошуку, я відкрила першу сторінку та стала читати. Якщо зупинився годинник — це поганий знак, який може віщувати хворобу, небезпеку, сімейні негаразди або невдачі. Супер, в моєму яскравому житті тільки не вистачало подібних проблем. Я пробігла очима по тексту та підмітила ще одне трактування, що означало новий етап у житті. Краще так, ніж неприємності й негаразди.
На робочому місці мене чекала стопка нерозібраних документів і порожній план на тиждень для шефа. Отже, моя відсутність помічена. Щоб не відтягувати неминучий вирок, я зайшла до кабінету, але він був порожній. Тож, сподіваючись на краще, сіла за роботу, яка ніяк не хотіла йти. Щоразу я поверталась до думок, і вони були не найкращими. Погляд зачепився за фото, що стояло на столі та було зроблене багато років назад. До того моменту, як розпочалась чорна полоса у моєму житті та ніяк не могла закінчитись. Пальці ковзнули по обличчю мами, а потім тата.
— Чому ви залишили мене одну так рано...
Прошепотіла я, стираючи сльози з очей. В пам'яті виник той грозовий день та батьки, що поспіхом збирались по справах в місто. Якби я слізно не благала їх залишитись, вони все ж залишили мене з сусідкою, а самі пішли назавжди... На повороті водій фури не впорався з керуванням і на швидкості протаранив машину, в якій їхали батьки. Вони загинули на місці, так і не дочекавшись швидкої. Після цього моїм вихованням займалася тітка, якій було начхати і на мене, і на моє майбутнє. Для неї мали значення гроші, які за життя копили мої батьки. Після школи я вступила до інституту на менеджмент — лише тому, що пройшла на державне, адже гроші тітка спустила на непотріб, який швидко втратив свою цінність. Моїй мрії стати дизайнером або художником так і не судилось здійснитись, та якби батьки були живі, все б склалось по-іншому, я була в цьому впевнена. Тато ніколи не допустив би того, щоб я просиджувала своє життя в цій фірмі. Звісно, колектив був непоганий, іноді трапляються непорозуміння, але з цим можна жити. Найгірше — низька зарплата, якої ледь вистачало на життя в столиці.
— Лея, шеф рвав і питав, де ти лазиш, — промовила моя колега Марія, витягуючи мене зі спогадів. Дівчина була ледь не єдиною людиною, з ким я продовжувала спілкуватись після університету.
— У мене знову не спрацював будильник, — приречено відповіла я.
— М-м-м, да. Це який за цей місяць?
— Четвертий уже. Сьогодні ще й мій наручний годинник зупинився. Скоро моя зарплатня буде йти не на харчування, а на годинники, — спробувала розрядити ситуацію, та виходило складно. — Гугл каже, що це поганий знак. І знаєш, напевно, так і буде — мене сьогодні звільнять. Немає сенсу тримати на роботі людину, яка запізнюється п’ять разів на тиждень.
— Не будь такою песимісткою. Можливо, краще до бабки сходи? — тихо порадила Марія. — Може, діло не в годинниках?
— Маріє, ти ж знаєш, що я в це не вірю.
Мій скептицизм виріс зі спогадів про маму, яка казала: ворожіння, привороти, обряди — це все від диявола. І з нею важко було не погодитись. Скільки життів забрали ті обряди — не злічити, а розплату за них несе цілий рід.
— Ні, сто відсотків — ні до кого я не піду. Якщо мене звільнять — значить, така моя доля.
— Ох, не будь такою, як ти є. Песимізм хоч лопатою греби. Лея, ми творці своєї долі, і якщо ти будеш сидіти тут і розпускати соплі, то дійсно нічого хорошого не вийде. Та якщо взяти все в міцну жіночу хватку, то можна і гори звернути! — сказала подруга і пішла на кухню варити каву. Можливо, Марія має рацію і варто поборотися за власне життя?