Розділ 5. Ціна свободи та вірності

Алекс Марк блукав вулицями Подолу, занурений у важкі роздуми. Він чудово розумів: у боротьбі проти Петра Карповича — людини, яка володіє  владою та зв’язками, діяти самотужки було б божевіллям. Йому потрібен був помічник. Але де знайти того, хто не продасть за жменю срібняків, не злякається поліції? У такій небезпечній справі надійну людину знайти здавалося майже неможливим.

Проходячи повз галасливий торговий ринок, Алекс раптом зупинився. У центрі площі зібрався чималий натовп, звідки долунювали жорстокі вигуки та свист. Марк підійшов ближче й побачив жахливе видовище: на дерев'яному помості катували різками молодого, міцно збудованого чоловіка. Різки з важким свистом розсікали повітря й опускалися на його закривавлену спину, але як не намагалися кати зламати його, парубок не видав жодного стогону, жодного звуку. Він лише мовчки дивився на панів із такою глибокою, пекучою зневагою, що у наглядачів мимовільно тремтіли руки.

Заможні купці та дрібні міщани в натовпі збуджено шепотілися між собою: — Подивіться на нього... Бунтар! Відмовився служити пану після повернення! — Яка зневага до закону! Ну подумаєш, трохи повоював у народному ополченні під час війни, і що з того? Тепер вважає, що має бути вільним? Авжеж, ні! — Еге ж, так йому й треба! Нехай знає своє місце!

Поруч із помостом стояв товстий, огрядний пан у дорогому, але засаленому жупані. Його обличчя набрякло від гніву й горілки, він бризкав слиною і кричав на всю площу: — Так буде з кожним, хто наважиться виявити непокору! Я краще заберу у них життя, розіб'ю їх на смерть, ніж когось відпущу! Вони мої кріпаки! Моя власність!

Алекс Марк повільно проштовхнувся крізь натовп, опинившись біля самого помосту. На тлі розлюченого пана він виглядав втіленням крижаного спокою.

— А навіщо його так жорстоко карати? — гучно й невимушено запитав Алекс, спираючись на тростину.

Товстий пан аж почервонів, витріщивши на приїжджого пана банькаті очі: — Що?! А пану що, жаль якогось паршивого кріпосного?!

Алекс м'яко й ледь помітно посміхнувся, відкинувши борт свого фрака: — Жаль? Нічого особистого. Я бізнесмен і вважаю, що будь-яка власність має приносити прибуток. Навіщо вбивати такий цінний матеріал? Краще продайте його мені. У мене є власна каменоломня, і такий сильний чоловік мені б дуже знадобився.

Пан зверхньо хмикнув і махнув рукою: — Марна річ! Він непокірний, робити вже нічого не буде. Ті, що спробували свободи на війні, вже зіпсовані назавжди. Його тільки в землю закопати.

— Я змушу його працювати, не переживайте, — мовив Марк, окинувши бранця гострим поглядом. — Даю вам за нього сто срібними.

У натовпі ахнули — це була величезна сума за бунтаря. Очі товстого пана спалахнули жадібністю, лють миттєво випарувалася.

— Згода! — швидко вигукнув він. — Я б його, бісового сина, й за п'ятдесят продав, аби здихатися! А знаєте що... забирайте ще за двадцять срібних і його жінку. Вона така ж бунтарка, я вже боюся, що вона мене десь отруїть або підпалить садибу.

— Згода, — спокійно відповів Алекс Марк, дістаючи калитку з грошима.

Пан узяв срібло, перерахував його з тремтячими пальцями і, віддаючи наказ розв'язати покараного, стишено додав до Алекса: — Тільки дивіться уважно, пане... Він дуже небезпечний. Не спускайте з нього очей.