Розділ 4. Пошепки в тіні

Почувши ім'я сестри, Олександр змінився в обличчі. Його погляд гарячково пробігся напівтемним залом більярдного клубу, де за сусідніми столиками все ще гомоніли сп'янілі дворяни та гравці. Нахилившись до Алекса, він мовив стишеним, майже переляканим шепотом:

— Мовчи! Називати це ім'я тут — все одно що прикласти ґніт до пороху. На нас дивляться і так забагато очей. Ходімо, негайно!

Вони непомітно залишили заклад і пішли плутаними, повитими туманом вуличками Подолу. Повітря було насичено річковою сирістю. Провівши Алекса крізь мережу темних провулків, Олександр завів його до непримітного, напівпорожнього шинку, захованого подалі від чужих поглядів. За кутовим дубовим столиком, де їх огортав густий затінок, шинок просочився гіркуватим духом дешевого люлькового зілля та згаслих свічок.

Олександр нервово зчепив пальці.  Він важко дихав, наче тільки-но втік від погоні.

— Ти поняття не маєш, куди встромив носа! — випалив юнак, нахиляючись через стіл. Його мова була швидкою, уривчастою, він ковтав закінчення слів. — Анастасія в пастці. У кривавій, бісовій пастці! І знаєш, хто за цим стоїть?! Петро Карпович! Двоюрідний брат небіжчика Федора. Ця тварюка... він тепер новий начальник поліції!

Алекс Марк спокійно склав руки на столі. Його глибокий тембр прозвучав майже заспокійливо на тлі юнацької паніки, хоча всередині ілюзіоніста все стиснулося:

— Начальник поліції? Це ускладнює справу, але не робить її безнадійною. Владу й посаду можна обійти, Олександре.

— Ти не розумієш! — Олександр майже перейшов на крик, але вчасно прикусив язика, озирнувшись на шинкаря. — Це не просто чиновник зі зв'язками і! Про нього таке кажуть... Вони з Федором завжди були нечисті, але Петро... він володіє чарами. Темним замовлянням! Кажуть, він дивиться людині в очі — і та втрачає власну волю! Покірно йде на шибеницю, якщо він накаже, і посміхається! Кожен, хто стає йому на дорозі, божеволіє або зникає!

— Магія чи гіпноз — це лише інструменти, якими лякають слабких, — рівним голосом заперечив Алекс, хоча в його очах спалахнув небезпечний вогник. — Чого саме він хоче від Анастасії? Якщо вона під вартою як підозрювана у вбивстві чоловіка, чому він просто не віддасть її під суд?

Олександр розпачливо вдарив кулаком по столу, від чого забряжчали глиняні кухлі:

— Та грець із тими статками Федора! Гроші — це лише прикриття! Його мета — сама Настя! Він роками дивився на неї, як вовк на ягня! Чортова хвороблива жадоба... Петро влаштував це звинувачення, щоб зачинити її в будинку, мов у золотій клітці! Він ламає її, чуєш?! Чекає, поки вона, виснажена страхом за маленького сина, сама впаде йому в обійми і погодиться стати його жіночкою чи утримуванкою!

Юнак гарячково підхопився з лави, його обличчя зблідло, а в очах спалахнув дикий, неконтрольований вогник. Забувши про все на світі, він просичав:

— Я не чекатиму! Я зріжу його! Власними руками заріжу Петра Карповича просто на порозі його ж будинку! Пущу йому кров, як свині, за все, що він зробив із моєю сестрою!

Алекс реагував миттєво. Він діяв без метушні: простягнув руку, міцно схопив юнака за плече і з силою притиснув назад до лави. Його хватка була залізною, а погляд — непорушним.

— Сядь і заспокойся, — холодно мовив Марк, притишуючи юнацький запал. — Гаряча голова тільки прискорить твою смерть, а Насті ти цим не допоможеш. Вбивство начальника поліції на його ж порозі — це найдурніший спосіб звести рахунки з життям.

Олександр важко дихав, чоло вкрилося дрібними краплями поту. Він сперся ліктями об стіл і пригнічено похитав головою:

— А що ти пропонуєш?! Дивитися, як він її нищить?!

— Ми можемо діяти тонше, — спокійно відповів Алекс, обмірковуючи кожну деталь. — Якщо її тримають у будинку під вартою, це означає, що є варта, є розклад, є вразливі місця. Ми викрадемо Анастасію з його маєтку і виведемо за межі міста до того, як поліція зрозуміє, що сталося.

— Втекти?! — Олександр гірко всміхнувся. — Ви не розумієте, Алексе... Це не спрацює. У Петра Карповича довгі руки. Його шпигуни та його бісові чари скрізь. Втекти від нього неможливо — він вислідить Настю будь-де, знайде навіть за кордоном, на краю світу! І тоді її доля буде в сотні разів страшнішою!

Юнак раптом зупинився, пильно вдивляючись у риси Алекса. У його очах спалахнула підозра:

— Стій... А ти взагалі хто такий? Чому ти так переймаєшся? Я ніколи раніше не бачив тебе поруч із сестрою. Хто ти для неї, Алексе Марк?

Ілюзіоніст повільно опустив келих на дубову стільницю. Його погляд став важким, глибоким, сповненим такої темної, непохитної рішучості, що Олександр мимовільно затамував подих.

— Я дуже винен перед твоєю сестрою, — тихо, але з залізною силою мовив Алекс. — Я зроблю все, щоб її визволити. Чого б це мені не коштувало — чи золота, чи власної душі. Якщо Петро Карпович вважає, що володіє магією, я змушу його повірити у справжні жахи.

Олександр здригнувся від цих слів. У голосі незнайомця відчувалася така фатальна, впевнена сила, що надія, яка вже майже згасла в серці юнака, спалахнула з новою силою. Проте острах перед поліцейським чином усе ще тримав його в лещатах.

— Що ж… — мовив Олександр, трохи заспокоївшись і витираючи піт з чола. — Ми... ми обов'язково щось вигадаємо. Але зараз — слухай мене уважно. Тобі не можна ні з ким говорити про Анастасію. Нічого не розпитуй. Це занадто небезпечно, у цьому місті в стін є вуха. Один хибний крок — і її вб'ють.

— Я вмію залишатися непоміченим, — коротко відповів Алекс.

— Просто відпочивай, знайомся з людьми, грай свою роль і не привертай уваги,  підсумував Олександр, підводячись із-за столу. — Я сам тебе знайду, коли дізнаюся розклад варти біля маєтку. Тільки тоді ми вирішимо, що робити.

Юнак швидким кроком зник у темряві шинку, лишаючи Алекса сам на сам із сутінками та важкими думками.