Розділ 3. Зелене сукно й фатальний розклад

У Києві на Подолі розташовувався один із найкращих більярдних клубів усієї імперії. За його важкими дубовими дверима ховався геть інший світ — далекий від злиднів, жебраків та воєнного розпачу київських вулиць. Тут столяри виточили столи з найдорожчого червоного дерева, смарагдове сукно доставляли прямо з Англії, а з кришталевих келихів лилися вишукані французькі вина та витриманий коньяк. У цьому закладі збиралася вища еліта: заможні купці, високопосадовці, дворяни та люди, які звикли вирішувати долі інших за келихом напою й ударом кия.

Алекс Марк переступив поріг клубу під вечір, коли у залі вже висів сивий, їдкий серпанок цигарок та листового люлькового листя. Заглушений дзижчанням розмов, у повітрі лунав сухий, чіткий стук важких слонових куль.

Алекс одразу впізнав брата Анастасії. Олександр був неймовірно схожий на неї — ті ж самі виразні риси обличчя, той самий погляд і тонкі, дещо надломлені лінії брів. Юнак якраз успішно завершив партію, зібрав зі смарагдового сукна свій виграш і з легкою зверхністю окинув оком товаришів.

— Хтось іще має сміливість кинути мені виклик? — Олександр легенько підкинув на долоні кілька золотих монеток. — Двадцять монет на кону. Чи всі вже віддали перевагу ролі глядачів?

— Я зіграю, — сказав Алекс, ступивши вперед.

За жеребом перша розбивка випала Марку. Він упевнено крейдував кий, але його перший же удар виявився геть невдалим: кулі лише злегка розкотилися по столу, не відкривши жодної вигідної позиції. За кілька ходів ситуація лише погіршилася — Алекс схибив на абсолютно простій кулі, яку мав легко вкласти в кутову лунку.

Олександр задоволено усміхнувся. По залу прокотився зневажливий смішок його друзів.

— Слухайте, пане незнайомцю, — хмикнув Олександр. — Навіщо гаяти час? Здавайтеся зараз, збережете хоч частину грошей.

Алекс тихо засміявся у відповідь. Він підвів очі й подивився братові Анастасії просто в зіниці.

— Піднімаємо до сотні.

Компанія Олександра вибухнула новим реготом. Вони були переконані, що перед ними лише багатий, але абсолютно бездарний гравець, який просто не знає, куди подіти свої статки.

Третій підхід Алекса виявився не менш ганебним: куля безпорадно вдарилася об борт і зупинилася в найнезручніший позиції. Залою прокотилася хвиля гучного реготу. Навколо їхнього столу зібрався чималий натовп: заможні дворяни, місцеві гравці та просто роззяви обступили зелене сукно щільним кільцем.

Олександр зверхньо спирався на кий, почуваючись абсолютним господарем становища.

— Останній шанс піти без ганьби, — дружньо, але з виразною зверхністю мовив він. — Більярд — це геометрія, а не везіння.

Алекс мовчки поправив манжети сюртука. Його обличчя залишалося крижано-спокійним.

— Двісті золотих, — невимушено кинув він.

Зала на мить заніміла. Поступово стукіт куль за сусідніми столами затих, гравці відклали свої киї й підійшли ближче. Повітря у залі стало щільним від здивованого шепоту. Сума була астрономічною. Більше ніхто в клубі не грав — усі погляди були прикуті до цього дивного незнайомця, який із посмішкою на вустах кидав статки на кін у грі, де у нього не було жодного шансу.

Олександр був на крок від тріумфу. На сукні залишалось небагато куль, і до перемоги бракувало лише одного точного удару. Переконаний у власній перевазі, він прицілився, змахнув києм... але куля із сухим тріском відбилася від металевої рамки лузи й відлетіла вбік.

Залом прокотився розчарований видих.

— Твій хід, — мовив Олександр, але в його голосі вперше прослизнула легка тінь неупевненості.

У той самий момент атмосфера навколо столу миттєво змінилась. Маска безпорадного дилетанта спала з Алекса за частку секунди. Його погляд став гострим як лезо, а кожен рух здобув математичну, майже потойбічну точність.

Марк зробив перший удар — шар м'яко й безшумно пірнув у лузу. Другий. Третій. Він викреслював києм неймовірні траєкторії, розраховуючи кути й силу так, ніби керував кулями силою думки. Шар за шаром, під занімілі погляди присутніх, Алекс ідеально загнав усі кулі в лузи, завершивши партію бездоганною серією.

Зала вибухнула шаленими оплесками.

Олександр стояв непорушно. Його обличчя зблідло, а в очах читалася суміш глибокого смутку та шоку. Алекс спокійно зібрав завойований виграш, підійшов до приголомшеного юнака й злегка поплескав його по плечу.

— Ніколи не оцінюй супротивника за його першими помилками, — тихо сказав Алекс.

— Хто ви? — оговтавшись від заціпеніння, стиха запитав Олександр. — Я вважаюся одним із найкращих гравців у місті. А ви... ви просто зіграли зі мною спектакль. Хто ви такий?

— Алекс Марк, — спокійно відповів той, злегка припіднявши капелюха.

Олександр приголомшено завмер.

— Марк?.. Той самий фокусник? Який раптово зник кілька років тому?

— Фокуси — це для дітей, Олександре, — усміхнувся Алекс. — Називаймо це ілюзією сприйняття.

Залою миттєво прокотився стишений шепіт: «Алекс Марк повернувся! Це Марк!»

Алекс кивком вказав на затишний столик у напівтемному кутку залу, подалі від збудженого натовпу. Коли вони сіли, офіціант без слів поставив перед ними пузату карафку з витриманим коньяком та два важких кришталевих келихи.

Після першого ж ковтка гаряча рідина дещо згладила гіркоту поразки Олександра, але на зміну сорому прийшла гарячкова, тупа тривога. Юнак подався вперед, нервово стискаючи пальцями мереживну серветку.

— Ви бачите це, Алексе? — гірко прошепотів Олександр, хитнувши головою в бік зали. — Усі ці люди... ми вдаємо, що все чудово. Але Кримська війна здерла з цієї імперії всі золоті маски. Ми відстали від Європи на століття. Наші солдати йшли з кремінними рушницями проти нарізних штуцерів. Ми топили власні вітрильники в гавані, бо вони були просто мотлохом!

Він зробив ще один великий ковток і глухо стукнув денцем келиха об дуб.