Розділ 2. Тіні минулого та отруйні плітки

   Щоб дізнатися бодай щось про трагедію, яка спіткала Анастасію, Алексу Марку довелося шукати зустрічі з її найближчою подругою — Ольгою Ніконовою. Вони домовилися зустрітися в одному з київських парків. Травневе сонце заливало алеї м’яким світлом, шелестіло зелене листя, а довкола гуляли вишукані пани та панянки, навіть не здогадуючись, які темні таємниці приховує це місто.

Алекс повільно йшов вздовж алеї поруч із Ольгою. Жінка трималася гордовито, її погляд був сповнений холоду та крижаної зневаги, яку вона навіть не намагалася приховати.

— Я неймовірно здивована бачити вас тут, пане Марк, — нарешті мовила Ольга, гірко всміхнувшись. — А ще більше мене дивує те, що ви раптом почали цікавитися долею Анастасії. Після вашого раптового, ганебного зникнення чотири роки тому… Втім, я її попереджала. Я казала їй, що ви звичайний пройдисвіт і маніпулятор, який не має жодних серйозних намірів. Але вона так щиро, так сліпо вам вірила.

Алекс зупинився і подивився Ользі просто в очі. Біль від цих слів вдарила десь глибоко в грудях, але він змусив себе втримати спокій.

— Я зробив так, як вважав найкращим, — тихо, але твердо відповів він. — Я не хотів, щоб Анастасія страждала ще більше через мене та моє напружене життя.

— О, яка самопожертва! — сміючись, вигукнула Ольга, і в її голосі пролунала гостра отрута. — Ви справжній герой, пане Марк! Ви вирішили розбити їй серце, щоб врятувати? Браво. А зараз що ви хочете від неї? Навіщо ви повернулися?

Алекс зробив глибокий вдих. Він розумів, що єдиний спосіб розтопити цю стіну ненависті — це абсолютна відвертість.

— Я хоча й недовго, але дуже добре знаю Анастасію, — мовив Алекс, і в його голосі прорізалися щирі, непідробні ноти. — Вона не могла вбити Федора Карповича. Вона не кохала свого чоловіка, це правда, але вона його дуже поважала. До того ж… у них є маленький син. Зізнаюся, наявність цієї дитини мене налякала найбільше, коли я дізнався про все. Я  не хотів, щоб вона кидала свого сина, якби тоді втекла зі мною. Але я не можу допустити, щоб її життя знищили через неправдиве звинувачення.

Ольга уважно подивилася на нього. Побачивши в очах Алекса справжній розпач і біль, вона збагнула, що перед нею не просто холодний актор чи пройдисвіт. Його відвертість подіяла: напруга в її постаті дещо спала, а зневажлива усмішка зникла з обличчя. Вона зітхнула і тихо мовила:

— Зараз Анастасія перебуває під цілодобовим домашнім арештом. Оскільки в неї мала дитина, варта тримає її в будинку і нікого всередину не пускає. Виключення зробили лише для мене та її рідного брата.

— Хто ж виявив таку милість? — хмуро запитав Алекс.

— Новий начальник поліції, — відповіла Ольга. — Він — двоюрідний брат небіжчика Федора. Поки триває слідство, він оселився в тому ж будинку. Вважається опікуном сина Федора… Звісно, якщо Анастасію не виправдають. А якщо її визнають винною, хлопчик залишиться з ним назавжди, як і увесь статок Карповичів.

— Дуже цікава історія, — процідив Алекс, відчуваючи, як у цій справі з'являється надто багато вигідних для когось збігів. — А що взагалі їй інкримінують? Як така тендітна, ніжна жінка могла вбити такого сильного та кремезного чоловіка, як Федор?

Ольга сумно хитала головою, дивлячись на квіткові клумби.

— Люди багато чого говорять, пане Марк. Місто кипить чутками. Одні подейкують, що вона відьма і звела чоловіка з світу за допомогою темного чаклунства та отрути. Інші шепочуться, ніби вона розпусна жінка, яка мала безліч коханців, і один із цих таємних залицяльників вбив Федора з ревнощів або на її прохання.

— А ви в що хочете вірити, Ольго? — прямо запитав Алекс.

Ольга зупинилася, повернулася до нього і відповіла без вагань:

— Я вірю, що вона взагалі не причетна до цього жаху. Вона любить сина і ніколи б не пішла на такий гріх.

— Я теж у це вірю, — мовив Алекс.

Ольга мовчки дивилася на нього кілька секунд, а потім повільно кивнула:

— Що ж, пане Марк… Здається, ви справді повернулися не дарма. Я допоможу вам.

— Де я можу знайти її брата? — запитав Алекс, згадавши про найближчого родича Анастасії. — Гадаю, він теж зацікавлений у її порятунку і міг би нам допомогти.

— Це дуже просто, — відповіла Ольга, легко змахнувши мереживним віялом. — Щовечора його можна знайти в більярдному клубі на Подолі. Він просиджує там годинами, шукаючи розради в суконних столах гральних залів.

Алекс кивнув, закарбувавши цю підказку в пам'яті. Перший крок у його небезпечній грі було зроблено, і тепер дорога вела прямо в сутінки Подолу, де за дзвоном більярдних куль приховувалися нові таємниці.