Розділ 5. Спотворення і колискова для мертвих

«Деякі істини відкриваються лише в тиші між двома подихами… або між двома світами.»

        Вона чула її голос ще здалеку - це була наче колискова.Стара, ледве помітна мелодія, яку мати співала їм, коли віяли вітри із Затіненого Лісу. Олена йшла, долаючи втомленими ногами порослу мохом стежку, що вела до руїн Білого Монастиря.

          Білий Монастир - це місце, де, за переказами, зберігалося Пророче Дзеркало — артефакт, створений ще в епоху Перших Снів. Дзеркало не показувало майбутнє, воно відкривало — правду, а от правда могла знищити.

           Олена зупинилась. Кам’яні арки обростали павутиною, наче вени мертвого світу. У повітрі стояв запах заліза і лаванди. І тиша, надто сильна та давляча з середини тиша. Вона торкнулася медальйона з бурштину на шиї — амулета, подарованого Марією перед тим, як усе… зламалось.

— Якщо ти мене чуєш, — прошепотіла, — тримайся я скоро вже прийду.

            Вона не знала, що Марія вже зробила крок у Циркул і що її сестра вже бачила Спотворення, і те що час грає проти них. У центрі руїн лежало озеро — ідеально кругле, темне, мов очі істоти, яка не спить та Олена ступила ближче, і дзеркальна вода завирувала.

— Хто шукає правду — мусить стати правдою, — пролунав шепіт.

             Олена побачила себе в озері, але це була не вона, відображення у воді мало темні очі й бліду шкіру, хоч її обличчя було тим самим…, але водночас холодним.
— Спотворена я…

— Хто ти? — запитала вона, ступивши ще ближче.

— Я — ти. Та, якою ти могла стати. Та, якою станеш… якщо програєш.

— Що ти хочеш?

— Повернути рівновагу. Вилити отруту з серця. Вирвати себе з циклу.

Вона — частина мене, але зла частина, вона наче відлуння болю та темряви.

— Тоді бийся.

               Вода здійнялася стіною і відображення вийшло з неї як з дверей.

Зустріч зі Спотворенням почалась.

               В іншому світі, в Циркулі, Марія згоряє у снах. Вогняні кола стирають її спогади, поки в центрі не з’являється Сутність - висока, прозора, без обличчя.

— Дві душі. Одна доля. Три світи. І жодного шансу.

               Вона встала.

— Якщо навіть шансу нема — я його створю.

У той самий момент, у трьох світах водночас, зазвучала одна й та сама колискова - мелодія спокою… перед бурею.