Сон. Чи спогад з іншого життя…
Темрява дихала і вітер розривав небо, що палало червоним. Крики лунали з усіх боків — жінки, діти, старі. На кам’яній площі серед руїн стояла вона. Її руки були в крові, а погляд — спустошений, а перед нею лежала мертва сестра.
— Це не я… — прошепотіла вона. — Це не мало статися…
Поруч, на троні з кісток, сидів чоловік із блідою шкірою й очима кольору бурштину.
— У кожному світі ти робиш той самий вибір, — сказав він спокійно. — І кожного разу зраджуєш себе.....
(Бум) Звук удару — немов годинник, що вибиває останню мить. Вона прокинулась зі стогоном серце билося досить швидко, навколо — нічна тиша. Ужгород спав, а вона ще не знала, що це був не просто сон, це було попередження.